Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Незадоволення існуючим державним ладом зумовило появу революційного руху декабристів. Активними його учасниками стали член Товариства об'єднаних слов'ян І. І. Сухинов (уродженець с. Червоної Кам'янки Олександрійського району), який разом з С. І. Муравйовим-Апостолом
очолив повстання Чернігівського полку; Є. П. Оболенський (уродженець м. Новомиргорода), член «Союзу порятунку», «Союзу благоденства» і Північного товариства декабристів, що брав безпосередню участь у підготовці повстання 14 грудня 1825 року на Сенатській площі. У селах Розумівці, Трилісах, Іванівці тощо в цей час бували брати-декабристи О. М. та М. М. Раєвські, О. В. і Й. О. Поджіо, керівники Кам'янської управи Південного товариства декабристів С. Г. Волконський і В. Л. Давидов.
У першій чверті XIX ст. на долю трудящих краю випало нове соціальне лихо - тут почали створювати військові поселення, що були найважчою формою державного кріпосництва. Одними з перших на становище військових поселенців переведено козаків Красносільських станиць Бузького козацького війська, з яких 1817 року створено поселення Бузької уланської дивізії. У 1821-1822 рр. такі поселення засновані в Єлисаветградському і Олександрійському повітах. 1828 року Єлисаветград, а також частина Єлисаветградського і Олександрійського повітів були передані управлінню військових поселень, решта території Єлисаветградського повіту відійшла до Олександрійського та новоствореного Бобринецького повітів. В Єлисаветграді, що став центром Південних (Херсонських) військових поселень, і в повіті, крім Бузької уланської дивізії, розмістилися 3-я Українська і 3-я кірасирська дивізії. У 1854 році південні поселення (80 сіл) займали 681 тис. десятин землі, в т. ч. 52 проц.- орної. На становище солдатів-землеробів в Єлисаветградському повіті було переведено 53 947 чоловік, в Олександрійському - 57 5243. Дітей військових поселенців з семи років муштрували в школах кантоністів. Запроваджуючи особливу форму організації армії, де військова служба поєднувалася з заняттями сільським господарством, царизм прагнув без додаткових витрат сформувати ізольовану від народу військову касту для придушення революційних виступів в країні і здійснення реакційної політики в Європі.
З 1827 року у військових поселеннях запроваджуються т. зв. громадські лани. В примусовому порядку їх мали обробляти поселенці, звільнені від військової муштри. Відтоді військові поселенці поділяються на господарів і їх помічників (кріпаків військового відомства) та постояльців - солдатів діючих і резервних ескадронів. Сувора регламентація давала привід військовому начальству втручатися навіть в родинне життя поселянина, позбавляла його будь-яких прав. За найменші провини поселян жорстоко карали. У штрафному журналі VII округу Новоросійського військового поселення, що містився в Новомиргороді, значаться такі кари: за недогляд сільськогосподарського реманенту - 400 різок, за самовільне зрубування дерев в лісі - прогнати крізь стрій у 200 чоловік.
Жорстокий визиск, палична дисципліна, безглузда муштра викликали з боку населення бурхливі протести. Понад 2 тис. державних селян у середині 20-х років XIX ст. втекли з сіл, призначених для поселення. Царський уряд не раз вдавався до військової сили, щоб «втихомирити» поселян. Значним центром заворушення у верхів'ях Інгулу та Інгульця стала станиця Михайлівна (пізніше Єлизаветградка), куди двічі у 1817 році викликалися каральні війська. Наприкінці 1821 року повстало населення старообрядських сіл (Зибкового, Клинців, Злинки, Плоского та ін.) Єлисаветградського й Олександрійського повітів 3-ї кірасирської дивізії. Центр заворушення с. Зибкове було оточено 6 батальйонами піхоти, які вчинили дику розправу над повсталими. У 1833 році власті жорстоко придушили заворушення в с. Рівному, де поселенці відмовилися працювати на громадських ланах.
Вітчизняна війна 1812 року, у якій жителі краю пліч-о-пліч з російським народом виявили зразки мужності й звитяги, викликала загальне народне піднесення, посилила прагнення селян-кріпаків до волі. Протягом майже 15 років (1811-1826 рр.) тривало селянське заворушення проти поміщика в с. Підвисокому. Жителі Олександрівни та сусідніх з нею сіл взяли активну участь у Київській козаччині, масовому антикріпосницькому русі селян
Кіровоградська область
Сторінка 11 з 51
повіту, об'єднавшись у збройні загони, намагалася пробитися на Дон і Кубань. Згодом цей рух охопив також селян Ольвіопольського повіту, які великими групами тікали за Дністер.Незадоволення існуючим державним ладом зумовило появу революційного руху декабристів. Активними його учасниками стали член Товариства об'єднаних слов'ян І. І. Сухинов (уродженець с. Червоної Кам'янки Олександрійського району), який разом з С. І. Муравйовим-Апостолом
У першій чверті XIX ст. на долю трудящих краю випало нове соціальне лихо - тут почали створювати військові поселення, що були найважчою формою державного кріпосництва. Одними з перших на становище військових поселенців переведено козаків Красносільських станиць Бузького козацького війська, з яких 1817 року створено поселення Бузької уланської дивізії. У 1821-1822 рр. такі поселення засновані в Єлисаветградському і Олександрійському повітах. 1828 року Єлисаветград, а також частина Єлисаветградського і Олександрійського повітів були передані управлінню військових поселень, решта території Єлисаветградського повіту відійшла до Олександрійського та новоствореного Бобринецького повітів. В Єлисаветграді, що став центром Південних (Херсонських) військових поселень, і в повіті, крім Бузької уланської дивізії, розмістилися 3-я Українська і 3-я кірасирська дивізії. У 1854 році південні поселення (80 сіл) займали 681 тис. десятин землі, в т. ч. 52 проц.- орної. На становище солдатів-землеробів в Єлисаветградському повіті було переведено 53 947 чоловік, в Олександрійському - 57 5243. Дітей військових поселенців з семи років муштрували в школах кантоністів. Запроваджуючи особливу форму організації армії, де військова служба поєднувалася з заняттями сільським господарством, царизм прагнув без додаткових витрат сформувати ізольовану від народу військову касту для придушення революційних виступів в країні і здійснення реакційної політики в Європі.
З 1827 року у військових поселеннях запроваджуються т. зв. громадські лани. В примусовому порядку їх мали обробляти поселенці, звільнені від військової муштри. Відтоді військові поселенці поділяються на господарів і їх помічників (кріпаків військового відомства) та постояльців - солдатів діючих і резервних ескадронів. Сувора регламентація давала привід військовому начальству втручатися навіть в родинне життя поселянина, позбавляла його будь-яких прав. За найменші провини поселян жорстоко карали. У штрафному журналі VII округу Новоросійського військового поселення, що містився в Новомиргороді, значаться такі кари: за недогляд сільськогосподарського реманенту - 400 різок, за самовільне зрубування дерев в лісі - прогнати крізь стрій у 200 чоловік.
Жорстокий визиск, палична дисципліна, безглузда муштра викликали з боку населення бурхливі протести. Понад 2 тис. державних селян у середині 20-х років XIX ст. втекли з сіл, призначених для поселення. Царський уряд не раз вдавався до військової сили, щоб «втихомирити» поселян. Значним центром заворушення у верхів'ях Інгулу та Інгульця стала станиця Михайлівна (пізніше Єлизаветградка), куди двічі у 1817 році викликалися каральні війська. Наприкінці 1821 року повстало населення старообрядських сіл (Зибкового, Клинців, Злинки, Плоского та ін.) Єлисаветградського й Олександрійського повітів 3-ї кірасирської дивізії. Центр заворушення с. Зибкове було оточено 6 батальйонами піхоти, які вчинили дику розправу над повсталими. У 1833 році власті жорстоко придушили заворушення в с. Рівному, де поселенці відмовилися працювати на громадських ланах.
Вітчизняна війна 1812 року, у якій жителі краю пліч-о-пліч з російським народом виявили зразки мужності й звитяги, викликала загальне народне піднесення, посилила прагнення селян-кріпаків до волі. Протягом майже 15 років (1811-1826 рр.) тривало селянське заворушення проти поміщика в с. Підвисокому. Жителі Олександрівни та сусідніх з нею сіл взяли активну участь у Київській козаччині, масовому антикріпосницькому русі селян