Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
з Київської, Подільської, Чернігівської, Полтавської, Курської, Харківської губерній. Наприклад, з 10 травня по 30 липня 1889 року щодня до
Знам'янки прибувало в середньому 68, Єлисаветграда - 53, Бобринця - 50 робітників. В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії» підкреслював «...На півдні і південному сході утворилось багато робітничих ринків, де збираються тисячі робітників і куди заїжджаються наймачі». З населених пунктів сучасної області В. І. Ленін називав Новоукраїнку, Знам'янку, Долинську, Єлисаветград, Бобринець. «У 1893 р.,- відмічав він,- в 100 більш-менш великих господарствах Єлисаветградського повіту було 11 197 робітників (в середньому по 112 на 1 господарство), в т. ч. 17,4% річних, 39,5% строкових і 43,1% поденних робітників».
Тисячі сільськогосподарських робітників мешкали в брудних куренях чи землянках-казармах, а влітку й часто восени спали на токах, на соломі, харчувалися переважно кулішем та супом з картоплі.
Невдоволення робітничого класу і селянства своїм становищем проявилося у посиленні революційного руху. Протягом 70-х років XIX ст. в Єлисаветграді та інших містах і селах краю виникає ряд народницьких гуртків, організаторами яких були Й. Я. Давиденко, К. П. Янковський, С. Ф. Чубаров. Такі ж гуртки діяли в Новоархангельську, Олександрії, Новомиргороді тощо. Серед їх членів були М. Д. Терентьєв, І. В. Дроб'язгін, Л. А. Дическуло, М. Р. Ланганс, Л. О. Майданський, М. Ф. Фроленко та інші відомі народники. Вони вели революційну роботу серед селянства, створювали т. зв. поселення в народі, працюючи ковалями, шевцями, кравцями, теслярами тощо. Активна діяльність народника Я. В. Стефановича виявилась у створенні в селах Чаплищі, Самусівці, Липовому, Подорожньому, Новогеоргіївську т. зв. таємних дружин. Проте, виходячи з помилкової суб'єктивно-ідеалістичної теорії, народники не змогли зв'язати своєї боротьби з класовою боротьбою пролетаріату.
У середині 90-х років, сподіваючись на підтримку уряду та земств, ліберальний народник М. В. Левитський організував ряд землеробських кооперативів-артілей у селах Єлисаветградського й Олександрійського повітів. Та на прохання М. Левитського царський уряд не звертав уваги, а жалюгідні пожертвування земств і місцевих багатіїв-меценатів не рятували становища цих артілей, і вони розпадалися через рік-два після заснування. В. І. Ленін у праці «З приводу однієї газетної замітки» засудив маніловське прожектерство М. В. Левитського, практична діяльність якого не могла зарадити селянству як класу.
У 80-90 рр. XIX ст. в містах і селах сучасної області діяли також гуртки і нелегальні організації, до складу яких входили переважно інтелігенти, молоді робітники та учні навчальних закладів. Влітку 1884 року в одного з гуртківців С. М. Дудіна під час обшуку в с. Мар'ївці Єлисаветградського повіту жандармами були виявлені переписані від руки «Громадянська війна у Франції», «Капітал» К. Маркса, «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса та Ф. Енгельса, друкарський шрифт.
Значну пропагандистську діяльність серед пролетаріату Єлисаветграда, Олександрії й ін. міст краю у першій половині 80-х років розгорнула харківська народовольська група. Організаторами і пропагандистами робітничих гуртків на заводах
Ельворті і Бургардта в Єлисаветграді були харківські робітники В. Панкратов, Є. Хороманський і В. Горбунов, які закликали знищити «царське кодло» та «взяти фабрики і заводи в руки робітників». Вони пропагували «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, «Ремесла і фабрики на Україні» С. Подолинського й іншу літературу.
На початок XX ст. у фабрично-заводському виробництві було зайнято понад третину населення Єлисаветграда і 0,5 проц. жителів Єлисаветградського повіту. Робочий день на більшості підприємств у 80-90-х рр. тривав 10-12, а на кустарно-ремісницьких - до 14-16 годин. Як правило, робітники працювали і в свята. У фабричних приміщеннях і казармах, де жили робітники та їх сім'ї, було тісно, душно й темно. Відсутність елементарної
Кіровоградська область
Сторінка 16 з 51
Крім того, Херсонська губернія належала до головного району, куди збиралися сільськогосподарські робітники з різних кінців країни. Великими центрами найму робітників в Єлисаветградському повіті стали Єлисаветград, Бобринець, Братолюбівка, Новоукраїнка, Седнівка, Новомиргород, Добровеличківка. Основна маса заробітчан йшла сюдиз Київської, Подільської, Чернігівської, Полтавської, Курської, Харківської губерній. Наприклад, з 10 травня по 30 липня 1889 року щодня до
Тисячі сільськогосподарських робітників мешкали в брудних куренях чи землянках-казармах, а влітку й часто восени спали на токах, на соломі, харчувалися переважно кулішем та супом з картоплі.
Невдоволення робітничого класу і селянства своїм становищем проявилося у посиленні революційного руху. Протягом 70-х років XIX ст. в Єлисаветграді та інших містах і селах краю виникає ряд народницьких гуртків, організаторами яких були Й. Я. Давиденко, К. П. Янковський, С. Ф. Чубаров. Такі ж гуртки діяли в Новоархангельську, Олександрії, Новомиргороді тощо. Серед їх членів були М. Д. Терентьєв, І. В. Дроб'язгін, Л. А. Дическуло, М. Р. Ланганс, Л. О. Майданський, М. Ф. Фроленко та інші відомі народники. Вони вели революційну роботу серед селянства, створювали т. зв. поселення в народі, працюючи ковалями, шевцями, кравцями, теслярами тощо. Активна діяльність народника Я. В. Стефановича виявилась у створенні в селах Чаплищі, Самусівці, Липовому, Подорожньому, Новогеоргіївську т. зв. таємних дружин. Проте, виходячи з помилкової суб'єктивно-ідеалістичної теорії, народники не змогли зв'язати своєї боротьби з класовою боротьбою пролетаріату.
У середині 90-х років, сподіваючись на підтримку уряду та земств, ліберальний народник М. В. Левитський організував ряд землеробських кооперативів-артілей у селах Єлисаветградського й Олександрійського повітів. Та на прохання М. Левитського царський уряд не звертав уваги, а жалюгідні пожертвування земств і місцевих багатіїв-меценатів не рятували становища цих артілей, і вони розпадалися через рік-два після заснування. В. І. Ленін у праці «З приводу однієї газетної замітки» засудив маніловське прожектерство М. В. Левитського, практична діяльність якого не могла зарадити селянству як класу.
У 80-90 рр. XIX ст. в містах і селах сучасної області діяли також гуртки і нелегальні організації, до складу яких входили переважно інтелігенти, молоді робітники та учні навчальних закладів. Влітку 1884 року в одного з гуртківців С. М. Дудіна під час обшуку в с. Мар'ївці Єлисаветградського повіту жандармами були виявлені переписані від руки «Громадянська війна у Франції», «Капітал» К. Маркса, «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса та Ф. Енгельса, друкарський шрифт.
Значну пропагандистську діяльність серед пролетаріату Єлисаветграда, Олександрії й ін. міст краю у першій половині 80-х років розгорнула харківська народовольська група. Організаторами і пропагандистами робітничих гуртків на заводах
Ельворті і Бургардта в Єлисаветграді були харківські робітники В. Панкратов, Є. Хороманський і В. Горбунов, які закликали знищити «царське кодло» та «взяти фабрики і заводи в руки робітників». Вони пропагували «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, «Ремесла і фабрики на Україні» С. Подолинського й іншу літературу.
На початок XX ст. у фабрично-заводському виробництві було зайнято понад третину населення Єлисаветграда і 0,5 проц. жителів Єлисаветградського повіту. Робочий день на більшості підприємств у 80-90-х рр. тривав 10-12, а на кустарно-ремісницьких - до 14-16 годин. Як правило, робітники працювали і в свята. У фабричних приміщеннях і казармах, де жили робітники та їх сім'ї, було тісно, душно й темно. Відсутність елементарної