Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Заснували населений пункт у 40-х роках XVIII ст. переселенці з Полтавської губернії. На 1787 рік у казенному селі Устинівці Єлисаветградського повіту було 16 дворів з 52 мешканцями чоловічої статі. У 1815-1820 рр. тут налічувалося вже 176 дворів з населенням 1180 чоловік, яке займалося в основному хліборобством і скотарством.
У 1828 році село стало поселенням 1-го Бузького уланського полку. Для поповнення штатного комплекту господарів і їх помічників сюди переселили багато жителів інших державних сіл Київської і Полтавської губерній. Вони теж були перетворені на військових поселенців і мусили забезпечувати провіантом постояльців, а також заготовляти сіно та овес для їх коней. У примусовому порядку жителі села обробляли т. зв. громадські лани майже весь тиждень, хоча мали на них працювати три дні. Кожен крок поселенця був під пильним наглядом начальства.
З ліквідацією військових поселень наприкінці 50-х років XIX ст. місцевих мешканців знову переведено на становище державних селян. їм виділили 9226 десятин землі. 1859 року в селі було 366 господарств, де налічувалося 1394 жителі чоловічої статі. Свідченням класової диференціації у пореформений період є те, що на 1885 рік, коли селян перевели на викуп, з 718 дворів 50 зовсім не мали землі, у 4 було від 4 до 6 десятин, у 342 - від 6 до 11 десятин3, у багатьох не вистачало тягла та реманенту. 300 бідняцьких та середняцьких дворів обробляли свої наділи, вдаючись до супряги, 140 - найманою тягловою силою. На все село налічувався 341 плуг. Збирали врожай серпами та косами - не було жодної жатки. Молотили ціпами та ручними молотарками - «душогубками», на яких 8 чоловік за день обробляли 20 кіп хліба. Водночас кожна з 74 куркульських родин засівала по 16-50 і більше десятин. Всі вони орендували землю у навколишніх поміщиків, а також і місцевих бідняків, які не мали змоги обробляти її. Заможні господарства мали 4 парові і 16 кінних молотарок, у кожному з них було від 3 до 18 голів робочої худоби. Багатії збудували промислові підприємства: 5 кузень, 41 вітряк, олійню.
Наявність місцевих та великий приплив заробітчан з центральних губерній Росії давали можливість поміщикам і куркулям нещадно експлуатувати наймитів. Устинівка була одним з великих ринків робочої сили Єлисаветградського повіту. У 1885 році за повний світловий день плугатар одержував 35 коп., косар - 60, сівач - 64, погонич - 15 коп. Ще менше заробляли підлітки та жінки. У 80-х роках XIX ст. тут двічі на рік збиралися ярмарки, і щотижня - базари. Торгували на них сільськогосподарськими продуктами, предметами побутового вжитку та знаряддями праці. У 1895 році село стало волосним центром (до цього входило до Седнівської волості). На цей час тут налічувалося 849 дворів, у яких мешкало 4686 чоловік.
Дореволюційна Устинівка забудовувалася безладно, мала довгі вулиці (до 9 км). Серед землянок, вкритих соломою або очеретом, виділялося кілька кам'яних споруд: церква, будинки купців і куркулів. До кінця минулого століття медичної допомоги населення не одержувало. 1893 року сюди переведено із Седнівки лікарню на чотири ліжка і створено медичну дільницю, яку обслуговували лікар, два фельдшери та акушерка. Лише в 1863 році засновано початкову школу, де навчалося сто хлопчиків і десять дівчаток6, а в 1888 році - церковнопарафіяльну на 50 учнів (40 хлопчиків і 10 дівчаток). У 1885 році з 3888 чоловік дорослого населення тільки 196 могли читати й писати.
Тяжкі умови життя, непосильна праця спонукали селян та найманих робітників до боротьби проти експлуататорів. Трудящі Устинівки відгукнулися на революційні події 1905-1907 рр.: у маєтку орендатора Зеля переділили землю, в маєтку Задонської спалили всі скирти та будівлі із збіжжям. В липні 1905 року в центрі села сталася сутичка селян з каральним загоном. Наступного року проведено першу маївку, організовану членом одного з одеських робітничих гуртків теслярем С. К. Руденком, який згодом брав участь у боротьбі за встановлення Радянської влади (загинув у роки
Устинівка
Сторінка 1 з 8
Устинівка - селище міського типу, центр району, розташоване вздовж берегів річки Березівки - притоки Інгулу, за 85 км на південний схід від Кіровограда і за 23 км від залізничної станції Казанка. Населення - 4600 чоловік.Заснували населений пункт у 40-х роках XVIII ст. переселенці з Полтавської губернії. На 1787 рік у казенному селі Устинівці Єлисаветградського повіту було 16 дворів з 52 мешканцями чоловічої статі. У 1815-1820 рр. тут налічувалося вже 176 дворів з населенням 1180 чоловік, яке займалося в основному хліборобством і скотарством.
З ліквідацією військових поселень наприкінці 50-х років XIX ст. місцевих мешканців знову переведено на становище державних селян. їм виділили 9226 десятин землі. 1859 року в селі було 366 господарств, де налічувалося 1394 жителі чоловічої статі. Свідченням класової диференціації у пореформений період є те, що на 1885 рік, коли селян перевели на викуп, з 718 дворів 50 зовсім не мали землі, у 4 було від 4 до 6 десятин, у 342 - від 6 до 11 десятин3, у багатьох не вистачало тягла та реманенту. 300 бідняцьких та середняцьких дворів обробляли свої наділи, вдаючись до супряги, 140 - найманою тягловою силою. На все село налічувався 341 плуг. Збирали врожай серпами та косами - не було жодної жатки. Молотили ціпами та ручними молотарками - «душогубками», на яких 8 чоловік за день обробляли 20 кіп хліба. Водночас кожна з 74 куркульських родин засівала по 16-50 і більше десятин. Всі вони орендували землю у навколишніх поміщиків, а також і місцевих бідняків, які не мали змоги обробляти її. Заможні господарства мали 4 парові і 16 кінних молотарок, у кожному з них було від 3 до 18 голів робочої худоби. Багатії збудували промислові підприємства: 5 кузень, 41 вітряк, олійню.
Наявність місцевих та великий приплив заробітчан з центральних губерній Росії давали можливість поміщикам і куркулям нещадно експлуатувати наймитів. Устинівка була одним з великих ринків робочої сили Єлисаветградського повіту. У 1885 році за повний світловий день плугатар одержував 35 коп., косар - 60, сівач - 64, погонич - 15 коп. Ще менше заробляли підлітки та жінки. У 80-х роках XIX ст. тут двічі на рік збиралися ярмарки, і щотижня - базари. Торгували на них сільськогосподарськими продуктами, предметами побутового вжитку та знаряддями праці. У 1895 році село стало волосним центром (до цього входило до Седнівської волості). На цей час тут налічувалося 849 дворів, у яких мешкало 4686 чоловік.
Дореволюційна Устинівка забудовувалася безладно, мала довгі вулиці (до 9 км). Серед землянок, вкритих соломою або очеретом, виділялося кілька кам'яних споруд: церква, будинки купців і куркулів. До кінця минулого століття медичної допомоги населення не одержувало. 1893 року сюди переведено із Седнівки лікарню на чотири ліжка і створено медичну дільницю, яку обслуговували лікар, два фельдшери та акушерка. Лише в 1863 році засновано початкову школу, де навчалося сто хлопчиків і десять дівчаток6, а в 1888 році - церковнопарафіяльну на 50 учнів (40 хлопчиків і 10 дівчаток). У 1885 році з 3888 чоловік дорослого населення тільки 196 могли читати й писати.
Тяжкі умови життя, непосильна праця спонукали селян та найманих робітників до боротьби проти експлуататорів. Трудящі Устинівки відгукнулися на революційні події 1905-1907 рр.: у маєтку орендатора Зеля переділили землю, в маєтку Задонської спалили всі скирти та будівлі із збіжжям. В липні 1905 року в центрі села сталася сутичка селян з каральним загоном. Наступного року проведено першу маївку, організовану членом одного з одеських робітничих гуртків теслярем С. К. Руденком, який згодом брав участь у боротьбі за встановлення Радянської влади (загинув у роки
Дивиться також інші населені пункти району: