Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території сучасного селища виявлено поселення скіфських часів VI-IV ст. до н. е. і досліджено близько 20 курганів.
Перша згадка про Капітанівку належить до 1774 року. У 1787 році магнат К. Любомирський продав її князю Потьомкіну, 1795 року це село одержав у спадщину його племінник - генерал Висоцький. Капітанівка, в якій проживало тоді 502 чоловіка, входила до Чигиринського повіту Київської губернії. 1838 року село придбали поміщики Бобринські, що збудували тут у 1846 році цукровий завод. На заводі й обширних цукрових плантаціях працювали жителі Капітанівки та сусідніх сіл.
У 50-х роках XIX ст. в селі налічувалося 77 дворів, в яких мешкало 598 чоловік. Життя кріпаків ставало дедалі нестерпнішим. Свавіллю панів не було меж. Навесні 1856 року соцький і сільський староста так побили селянина У. Красоту, що той через кілька днів помер.
Після реформи 1861 року кращі землі лишилися в руках поміщиків. За уставною грамотою наділи селян Капітанівки були найменшими в Чигиринському повіті- 1,25 десятини на ревізьку душу. Грамота обговорювалася на сходці, де з 172 присутніх було 84 заможні хазяї, решта - малоземельні селяни, новопоселенці. Сільська біднота просила зменшити високі викупні платежі. Налякані представники властей поспішили закрити сходку, пообіцявши доповісти про це губернаторові. Однак прохання селян лишилося без уваги.
1889 року в Капітанівці налічувалося 286 дворів, де проживало 1328 чоловік. З 1404 десятин орної землі поміщикові належало 872 десятини, церкві - 38, селянам - 494. В середньому на селянський двір припадало 1,7 десятини. Малоземелля, безземелля примушували бідняків вдаватися до оренди землі, наймитувати у багатіїв. Чимало з них працювало на цукровому заводі. У 1875/76 господарському році на цьому підприємстві було зайнято 670 чоловіків, 137 жінок і 31 підліток. Майже всі роботи виконувалися вручну, працювати доводилося по 16-17 годин за дуже низьку заробітну плату. Відсутність елементарної техніки безпеки призводила до масового травматизму. У 1879 році Н. Акимов зламав ногу і залишився без роботи. На його місце прийшов син, але й тому не пощастило: через кілька днів молодого робітника обпекло цукровим соком, і він помер. Жорстоко експлуатуючи робітників, власники підприємства одержували значні прибутки. 1899 року на заводі працювало 370 чоловік.
Тяжкі умови праці й життя штовхали робітників і селян на боротьбу проти експлуататорів. 30-31 травня 1905 року місцеві й тишківські селяни, що наймитували у поміщиків, великими групами рушили до панських маєтків. До них приєдналися робітники заводу. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня і збільшення заробітку. Налякані власники маєтків і заводу трохи підвищили поденну плату. Але селян це не задовольняло. 1 червня знову відбувся виступ селян і робітників. Делегація, що прийшла в контору, вимагала від імені страйкарів свободи зборів і слова. 17 червня новий страйк охопив Капітанівку й Тишківку. 13 і 20 червня 1905 року до Капітанівки прибуло дві сотні козаків - 16 чоловік арештували, 14 з них ув'язнили в тюрму. Прокурор Київського окружного суду констатував з приводу цих виступів, що «соціалістична пропаганда принесла свої плоди, іноді селяни цитували окремі речення з революційних листівок... Можна зробити висновок, що з підпільних видань селяни... твердо засвоїли разом з недовір'ям до чиновників і ненавистю до панів економічну сторону соціалістичної пропаганди... Селяни переконалися у великій силі спільних виступів». Навіть у період спаду революції робітники цукроварні не припинили організованої боротьби. На початку 1907 року спалахнув загальнозаводський страйк. Був створений страйковий комітет. Страйкарі записали до своїх вимог: підвищення плати жінкам і підліткам, а чоловікам- за роботу в нічні зміни, скорочення робочого дня тощо. Підприємці змушені були дещо підвищити оплату за роботу в нічні зміни.
Столипінська аграрна реформа прискорила зубожіння основної маси селян. Напередодні першої світової війни 276 селянським господарствам Капітанівки належало 349 десятин землі, тоді як поміщики Бобринські мали
Капітанівка
Сторінка 1 з 8
Капітанівка - селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 12 км на північ від районного центру. Залізнична станція. Населення - 3800 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Прищепівка, Рівне, Тишківка.На території сучасного селища виявлено поселення скіфських часів VI-IV ст. до н. е. і досліджено близько 20 курганів.
У 50-х роках XIX ст. в селі налічувалося 77 дворів, в яких мешкало 598 чоловік. Життя кріпаків ставало дедалі нестерпнішим. Свавіллю панів не було меж. Навесні 1856 року соцький і сільський староста так побили селянина У. Красоту, що той через кілька днів помер.
Після реформи 1861 року кращі землі лишилися в руках поміщиків. За уставною грамотою наділи селян Капітанівки були найменшими в Чигиринському повіті- 1,25 десятини на ревізьку душу. Грамота обговорювалася на сходці, де з 172 присутніх було 84 заможні хазяї, решта - малоземельні селяни, новопоселенці. Сільська біднота просила зменшити високі викупні платежі. Налякані представники властей поспішили закрити сходку, пообіцявши доповісти про це губернаторові. Однак прохання селян лишилося без уваги.
1889 року в Капітанівці налічувалося 286 дворів, де проживало 1328 чоловік. З 1404 десятин орної землі поміщикові належало 872 десятини, церкві - 38, селянам - 494. В середньому на селянський двір припадало 1,7 десятини. Малоземелля, безземелля примушували бідняків вдаватися до оренди землі, наймитувати у багатіїв. Чимало з них працювало на цукровому заводі. У 1875/76 господарському році на цьому підприємстві було зайнято 670 чоловіків, 137 жінок і 31 підліток. Майже всі роботи виконувалися вручну, працювати доводилося по 16-17 годин за дуже низьку заробітну плату. Відсутність елементарної техніки безпеки призводила до масового травматизму. У 1879 році Н. Акимов зламав ногу і залишився без роботи. На його місце прийшов син, але й тому не пощастило: через кілька днів молодого робітника обпекло цукровим соком, і він помер. Жорстоко експлуатуючи робітників, власники підприємства одержували значні прибутки. 1899 року на заводі працювало 370 чоловік.
Тяжкі умови праці й життя штовхали робітників і селян на боротьбу проти експлуататорів. 30-31 травня 1905 року місцеві й тишківські селяни, що наймитували у поміщиків, великими групами рушили до панських маєтків. До них приєдналися робітники заводу. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня і збільшення заробітку. Налякані власники маєтків і заводу трохи підвищили поденну плату. Але селян це не задовольняло. 1 червня знову відбувся виступ селян і робітників. Делегація, що прийшла в контору, вимагала від імені страйкарів свободи зборів і слова. 17 червня новий страйк охопив Капітанівку й Тишківку. 13 і 20 червня 1905 року до Капітанівки прибуло дві сотні козаків - 16 чоловік арештували, 14 з них ув'язнили в тюрму. Прокурор Київського окружного суду констатував з приводу цих виступів, що «соціалістична пропаганда принесла свої плоди, іноді селяни цитували окремі речення з революційних листівок... Можна зробити висновок, що з підпільних видань селяни... твердо засвоїли разом з недовір'ям до чиновників і ненавистю до панів економічну сторону соціалістичної пропаганди... Селяни переконалися у великій силі спільних виступів». Навіть у період спаду революції робітники цукроварні не припинили організованої боротьби. На початку 1907 року спалахнув загальнозаводський страйк. Був створений страйковий комітет. Страйкарі записали до своїх вимог: підвищення плати жінкам і підліткам, а чоловікам- за роботу в нічні зміни, скорочення робочого дня тощо. Підприємці змушені були дещо підвищити оплату за роботу в нічні зміни.
Столипінська аграрна реформа прискорила зубожіння основної маси селян. Напередодні першої світової війни 276 селянським господарствам Капітанівки належало 349 десятин землі, тоді як поміщики Бобринські мали