Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Поблизу міста виявлене поселення трипільської (III тисячоліття до н. е.) і черняхівської (II-VI ст. н. е.) культур.
В першій половині XVIII ст. тут з'являються козацькі зимівники Бугогардів- ської паланки1, на місці яких пізніше виникли Гайворон, а також села Струнькове і Ташлик. Польська шляхта не раз руйнувала козацькі зимівники, переселяючи сюди селян, а потім закріпачуючи їх. На початку XIX ст. у Гайвороні налічувалося 365 дворів. Входило село до Гайеинського повіту Подільської губернії. Його жителі на той час були кріпаками графа Потоцького.
У 1834 році гайворонський маєток разом «з родинами і дітьми, як перед, так і після ревізій народженими, що є в наявності і знаходяться в бігах, з правом відшукання біглих» купив за 55.5 тис. крб. поміщик Піщатовський. За цією угодою він придбав 269 чоловік і 1697 десятин землі. В 50-х роках Піщатовський уже мав 2480 десятин землі, у той час, як на селянський тягловий двір припадало лише до 6 десятин, а 162 родини були безземельними. Свавілля поміщика над селянами було необмеженим. Він, як і його попередники, продовжував торгувати людьми. 27 жовтня 1850 року кріпака Ковальчука продано з дружиною і дітьми за 300 крб. сріблом. Кріпаки відробляли важку панщину, причому, часто управитель на свій розсуд карав їх різками. Так, за наказом економа гайворонського маєтку був забитий до смерті десятирічний селянський хлопчик М. Стаднюк, який ненароком пошкодив замок, що висів на дверях винокурні.
Після реформи 1861 року кращі землі лишилися за поміщиком. Він мав 1736 десятин, вдвічі більше землі, ніж 159 селянських родин7, яким дісталися лише 813 десятин землі, а викупних платежів за них було нараховано 23 377 крб. Грабіжницький характер реформи 1861 року обурював селян, викликав у них протест. Земський справник доносив київському, подільському та волинському генерал-губернатору, що селяни Гайворона не виконують повинності, «...деякі з них за три тижні і жінки протягом чотирьох не відробили жодного дня...». Виступи селян набрали такої гостроти, що налякані власті поспішили кинути у в'язницю найактивніших з них- Я. Волощука і Г. Харкавого.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві поміщики почали пристосовувати свої господарства до запитів ринку. У 1865 році в селі Ташлику пущено винокурню з паровим двигуном на 40 кінських сил. Наприкінці 90-х років в ній працювало 12 робітників. Заробіток їх був у сім разів меншим, ніж на сусідніх цукроварнях. 1868 року прусський підданий Дистель купив у гайворонського землевласника 355 десятин землі за 32 тис. крб. і тут же здав її в оренду. На Південному Бузі він спорудив греблю і млин, а в селі - стельмашню, де вироблялися колеса, обіддя, вози та інше сільськогосподарське знаряддя. 1902 року у млині трудилося 32 робітники.
Кінець XIX ст. характеризується посиленим розвитком цукрової промисловості у цій місцевості. Для постачання сировини па заводи і вивезення готової продукції власники навколишніх цукроварень спорудили під'їзну вузькоколійну залізницю, що сполучила станції Рудницю і Підгородню. Центром її став Гайворон. У 1897 році тут збудовано станцію, депо і головні майстерні для ремонту паровозів і вагонів. 1903 року засновано акціонерне товариство вальцьових млинів. Власники, нещадно визискуючи робітників (їх тут було 56), мали 500 тис. крб. прибутку на рік.
Безземелля і малоземелля, злидні і голод змушували бідноту навколишніх сіл йти на заробітки у Гайворон. 1893 року тут проживало 1329 чоловік. За наступні 8 років населення його збільшилося на 643 чоловіка, з'явилося 127 нових дворів. Становище робітників на підприємствах було нестернним. Працюючи від зорі до зорі, вони одержували мізерний заробіток, (х експлуатували не тільки господарі, але й панські посіпаки. Колишній робітник Д. Л. Яроцький згадував: «17-річним хлопцем вступив я чорноробочим в залізничні майстерні. Доводилося вдень і вночі працювати, бути на побігеньках та догоджати майстрові». Не краще жилося йтим трудівникам, що займалися сільським господарством.
Гайворон
Сторінка 1 з 9
Гайворон - місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на лівому березі річки Південного Бугу, за 245 км на захід від обласного центру. Залізнична станція. Населення -14 900 чоловік. Міській Раді підпорядковане також село Орджонікідзе.Поблизу міста виявлене поселення трипільської (III тисячоліття до н. е.) і черняхівської (II-VI ст. н. е.) культур.
У 1834 році гайворонський маєток разом «з родинами і дітьми, як перед, так і після ревізій народженими, що є в наявності і знаходяться в бігах, з правом відшукання біглих» купив за 55.5 тис. крб. поміщик Піщатовський. За цією угодою він придбав 269 чоловік і 1697 десятин землі. В 50-х роках Піщатовський уже мав 2480 десятин землі, у той час, як на селянський тягловий двір припадало лише до 6 десятин, а 162 родини були безземельними. Свавілля поміщика над селянами було необмеженим. Він, як і його попередники, продовжував торгувати людьми. 27 жовтня 1850 року кріпака Ковальчука продано з дружиною і дітьми за 300 крб. сріблом. Кріпаки відробляли важку панщину, причому, часто управитель на свій розсуд карав їх різками. Так, за наказом економа гайворонського маєтку був забитий до смерті десятирічний селянський хлопчик М. Стаднюк, який ненароком пошкодив замок, що висів на дверях винокурні.
Після реформи 1861 року кращі землі лишилися за поміщиком. Він мав 1736 десятин, вдвічі більше землі, ніж 159 селянських родин7, яким дісталися лише 813 десятин землі, а викупних платежів за них було нараховано 23 377 крб. Грабіжницький характер реформи 1861 року обурював селян, викликав у них протест. Земський справник доносив київському, подільському та волинському генерал-губернатору, що селяни Гайворона не виконують повинності, «...деякі з них за три тижні і жінки протягом чотирьох не відробили жодного дня...». Виступи селян набрали такої гостроти, що налякані власті поспішили кинути у в'язницю найактивніших з них- Я. Волощука і Г. Харкавого.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві поміщики почали пристосовувати свої господарства до запитів ринку. У 1865 році в селі Ташлику пущено винокурню з паровим двигуном на 40 кінських сил. Наприкінці 90-х років в ній працювало 12 робітників. Заробіток їх був у сім разів меншим, ніж на сусідніх цукроварнях. 1868 року прусський підданий Дистель купив у гайворонського землевласника 355 десятин землі за 32 тис. крб. і тут же здав її в оренду. На Південному Бузі він спорудив греблю і млин, а в селі - стельмашню, де вироблялися колеса, обіддя, вози та інше сільськогосподарське знаряддя. 1902 року у млині трудилося 32 робітники.
Кінець XIX ст. характеризується посиленим розвитком цукрової промисловості у цій місцевості. Для постачання сировини па заводи і вивезення готової продукції власники навколишніх цукроварень спорудили під'їзну вузькоколійну залізницю, що сполучила станції Рудницю і Підгородню. Центром її став Гайворон. У 1897 році тут збудовано станцію, депо і головні майстерні для ремонту паровозів і вагонів. 1903 року засновано акціонерне товариство вальцьових млинів. Власники, нещадно визискуючи робітників (їх тут було 56), мали 500 тис. крб. прибутку на рік.
Безземелля і малоземелля, злидні і голод змушували бідноту навколишніх сіл йти на заробітки у Гайворон. 1893 року тут проживало 1329 чоловік. За наступні 8 років населення його збільшилося на 643 чоловіка, з'явилося 127 нових дворів. Становище робітників на підприємствах було нестернним. Працюючи від зорі до зорі, вони одержували мізерний заробіток, (х експлуатували не тільки господарі, але й панські посіпаки. Колишній робітник Д. Л. Яроцький згадував: «17-річним хлопцем вступив я чорноробочим в залізничні майстерні. Доводилося вдень і вночі працювати, бути на побігеньках та догоджати майстрові». Не краще жилося йтим трудівникам, що займалися сільським господарством.