Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1938 року Гайворон віднесено до категорії селищ міського типу. В цей час тут мешкало 9256 чоловік. Рада приділяла багато уваги питанням благоустрою селища. Жителі його насадили новий парк, робітники паровозоремонтного заводу відлили з бронзи пам'ятник В. І. Леніну.
Трудящих обслуговували дві поліклініки - районна і залізнична. У середній школі тоді навчалася 1 тис. учнів. Працювали ще восьмирічна і початкова школи. 240 юнаків і дівчат у 1941 році закінчили школу ФЗН. В селищі діяли 2 радіовузли, клуб залізничників ім. Воровського і районний будинок культури.
Та мирну працю трудящих порушив віроломний напад фашистської Німеччини. Робітники депо на мітингу одностайно заявили: «Всі, як один, готові стати на захист інтересів вільного і щасливого багатомільйонного народу». Паровозоремонтники просили вважати їх «мобілізованими на виконання завдань Батьківщини».
З наближенням фронту радянські і партійні органи на початку липня організували евакуацію підприємств селища. Після жорстоких боїв 29 липня з Гайворона відійшли останні частини Червоної Армії. Почалися чорні роки окупації. Гітлерівці вбивали радянських патріотів, грабували населення. Верстати та обладнання паровозоремонтного заводу, паровози, устаткування гранітного кар'єру, колгоспну худобу вивозили до Німеччини.На каторжні роботи фашисти відправили 1422 юнаків і дівчат.
Для організації підпільної і партизанської боротьби сюди у лютому 1942 року із Джулинського району Вінницької області прибув М. С. Корнійчук, який раніше працював директором школи.
В березні 1942 року він разом з колишнім вчителем С. Л. Федченком, комуністом М. П. Зимоліним, що раніше працював начальником ППО залізничної станції Овруч, та інженером О. Я. Беляковським створив у Гайвороні з радянських патріотів підпільну організацію, через яку здійснював керівництво підпільними групами підприємств і сіл району. Агентам жандармерії вдалося викрити і заарештувати ряд членів підпільної організації, в т. ч. і С. Л. Федченка. М. С. Корнійчук, уникнувши арешту, встановив зв'язок з організатором підпілля Теплицького району А. К.Мики- тенком. В серпні він увійшов до складу міжрайонного підпільного партійного комі
тету Вінницької області і звідти через зв'язкових продовжував керувати гайворонським підпіллям. У жовтні 1942 року секретарем Гайворонського підпільного районного комітету партії став М. П. Зимолін. Після його загибелі в серпні 1943 року, гайворонське підпілля очолювали О. Я. Беляковський, Н. С. Ковальов, К. С. Карлов. Комітет розгорнув антифашистську агітацію серед населення, подавав допомогу партизанським загонам. Підпільники організовували втечу військовополонених з концтабору, переправили в партизанські загони 95 радянських патріотів, пустили під укіс 18 поїздів.
11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади під командуванням В. С. Мол- чанова разом з воїнами 20-го гвардійського стрілецького корпусу визволили Гайворон від гітлерівських загарбників.
За мужність і відвагу, проявлену в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 6 тис. гайворонців відзначені урядовими нагородами. Серед них лейтенант Ф. С. Костюк - вчитель школи № 3 - удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
В перші ж дні після визволення відновила свою діяльність районна Рада депутатів трудящих. Розпочали роботу відділок залізниці, паровозоремонтний завод, масло- і млинзаводи, гранітний кар'єр, школи. За період окупації фашисти спалили багато будинків, зруйнували вокзал,вагонне депо, пошкодили колії та знищили багато паровозів і вагонів. Відступаючи, гітлерівці розстріляли 41 радянського патріота.
Відбудову народного господарства очолили комуністи. Партійні організації створюються на паровозоремонтному заводі, депо, дистанції колії, службі руху, їх діяльність спрямовував вузловий комітет. Вже до грудня 1944 року було відремонтовано 28 паровозів, 2 електростанції, 11 водокачок, стали до ладу депо, вагонний парк, колійне господарство. 1945 року досяг довоєнного рівня щодо випуску валової продукції паровозоремонтний завод, 1947 року - маслозавод і млинзавод. За допомогою держави і братніх радянських республік відроджувалося вщент зруйноване фашистами
Гайворон
Сторінка 6 з 9
колектив станції Гайворон завоював перехідний Червоний прапор, посівши перше місце на Південно-Західній залізниці.1938 року Гайворон віднесено до категорії селищ міського типу. В цей час тут мешкало 9256 чоловік. Рада приділяла багато уваги питанням благоустрою селища. Жителі його насадили новий парк, робітники паровозоремонтного заводу відлили з бронзи пам'ятник В. І. Леніну.
Та мирну працю трудящих порушив віроломний напад фашистської Німеччини. Робітники депо на мітингу одностайно заявили: «Всі, як один, готові стати на захист інтересів вільного і щасливого багатомільйонного народу». Паровозоремонтники просили вважати їх «мобілізованими на виконання завдань Батьківщини».
З наближенням фронту радянські і партійні органи на початку липня організували евакуацію підприємств селища. Після жорстоких боїв 29 липня з Гайворона відійшли останні частини Червоної Армії. Почалися чорні роки окупації. Гітлерівці вбивали радянських патріотів, грабували населення. Верстати та обладнання паровозоремонтного заводу, паровози, устаткування гранітного кар'єру, колгоспну худобу вивозили до Німеччини.На каторжні роботи фашисти відправили 1422 юнаків і дівчат.
Для організації підпільної і партизанської боротьби сюди у лютому 1942 року із Джулинського району Вінницької області прибув М. С. Корнійчук, який раніше працював директором школи.
В березні 1942 року він разом з колишнім вчителем С. Л. Федченком, комуністом М. П. Зимоліним, що раніше працював начальником ППО залізничної станції Овруч, та інженером О. Я. Беляковським створив у Гайвороні з радянських патріотів підпільну організацію, через яку здійснював керівництво підпільними групами підприємств і сіл району. Агентам жандармерії вдалося викрити і заарештувати ряд членів підпільної організації, в т. ч. і С. Л. Федченка. М. С. Корнійчук, уникнувши арешту, встановив зв'язок з організатором підпілля Теплицького району А. К.Мики- тенком. В серпні він увійшов до складу міжрайонного підпільного партійного комі
тету Вінницької області і звідти через зв'язкових продовжував керувати гайворонським підпіллям. У жовтні 1942 року секретарем Гайворонського підпільного районного комітету партії став М. П. Зимолін. Після його загибелі в серпні 1943 року, гайворонське підпілля очолювали О. Я. Беляковський, Н. С. Ковальов, К. С. Карлов. Комітет розгорнув антифашистську агітацію серед населення, подавав допомогу партизанським загонам. Підпільники організовували втечу військовополонених з концтабору, переправили в партизанські загони 95 радянських патріотів, пустили під укіс 18 поїздів.
11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади під командуванням В. С. Мол- чанова разом з воїнами 20-го гвардійського стрілецького корпусу визволили Гайворон від гітлерівських загарбників.
За мужність і відвагу, проявлену в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 6 тис. гайворонців відзначені урядовими нагородами. Серед них лейтенант Ф. С. Костюк - вчитель школи № 3 - удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
В перші ж дні після визволення відновила свою діяльність районна Рада депутатів трудящих. Розпочали роботу відділок залізниці, паровозоремонтний завод, масло- і млинзаводи, гранітний кар'єр, школи. За період окупації фашисти спалили багато будинків, зруйнували вокзал,вагонне депо, пошкодили колії та знищили багато паровозів і вагонів. Відступаючи, гітлерівці розстріляли 41 радянського патріота.
Відбудову народного господарства очолили комуністи. Партійні організації створюються на паровозоремонтному заводі, депо, дистанції колії, службі руху, їх діяльність спрямовував вузловий комітет. Вже до грудня 1944 року було відремонтовано 28 паровозів, 2 електростанції, 11 водокачок, стали до ладу депо, вагонний парк, колійне господарство. 1945 року досяг довоєнного рівня щодо випуску валової продукції паровозоремонтний завод, 1947 року - маслозавод і млинзавод. За допомогою держави і братніх радянських республік відроджувалося вщент зруйноване фашистами