Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Землі, на яких розташована Дмитрівна, заселялися ще в давні часи. Про це свідчить знайдене поблизу села кам'яне знаряддя праці доби пізньої бронзи (II - початок І тисячоліття до н. е.).
Заснування Дмитрівни належить до 30-х років XVIII ст. У 1736 році її зруйнували татари. 1752 року, в зв'язку із створенням на південному кордоні Росії лінії військових укріплень, тут розташувалася 17-а рота сербського гусарського полку. Після ліквідації Нової Сербії жителів Дмитрівни перевели на становище державних селян.
З 1819 року Дмитрівна-волосний центр військових поселень. Жителів звідси насильно переселили за Дністер. За нерухоме майно військове відомство повинно було сплатити переселенцям понад 17 тис. крб., які вони так і не одержали. Судова справа з цього приводу тяглася понад 25 років, дійшла навіть до Сенату, але й тут селянам відмовили. На новому місці було засновано дві Дмитрівни (нині знаходяться в Болградському і Кілійському районах Одеської області). У селі розмістився штаб 3-го ескадрону уланів, а згодом - управління 3-ї волості Новоросійського військового поселення. Були споруджені приміщення штабу й казарми. Строго регламентований режим військових поселенців не давав їм можливості систематично займатися своїм господарством, роботи на полі виконувалися несвоєчасно. Все це призводило до низьких урожаїв. За час існування військового поселення площа орної землі в селі зменшилася на 11 проц.4 1857 року землі військового
поселення були передані сільській общині, а військових поселенців перевели на становище державних селян. На той час у Дмитрівці налічувалося 1338 ревізьких дуга. Розмір наділу на ревізьку душу становив 5,7 десятини.
В останній чверті XIX ст. посилився процес розшарування серед селян. На 1886 рік 868 господарств володіли 5054 десятинами землі. Землі не було у 165 родин; 538 бідняцьких господарств села користувалися 2774 десятинами землі, з якої понад третина здавалася в оренду. В той же час 43 хазяї володіли 937 десятинами орної землі. Через неоднакову родючість грунтів наділ дрібнився на 10 ділянок, що вело до черезсмужжя. У 1886 році 52 двори мали від 5 до 18 голів робочої худоби, тоді як 392 господарства - від однієї до двох голів. Безкінні селяни - їх було на той час 40 проц.- у першу чергу обробляли ділянки, розміщені поблизу села, а віддалені тривалий час залишалися без догляду. З наявних у селі 420 плугів лише 11 було залізних. Через нестачу тягла та реманенту більша частина селян збирала на своїх наділах низькі врожаї зернових - пшениці й ячменю по 30-36 пудів з десятини. Значна частина селян займалася ремісництвом. У 1886 році тут налічувалося 305 майстрів, підмайстрів, учнів та робітників. Поширеним промислом було випалювання вугілля, деревину для якого завозили з Чорного лісу.
1859 року Дмитрівкастала волосним центром. З розвитком капіталістичних відносин село досить швидко перетворилося на торговельне містечко. Цьому, деякою мірою, сприяло вигідне його розташування на перетині шляхів Чигирин - Олександрія та Єлисаветград - Кременчук. У Дмитрівну завозилися товари з Єлисаветграда, Новогеоргіївська, Нової Праги, Олександрії, Кременчука. Нерідко з'являлися торгові агенти з Миколаєва, Одеси та інших міст півдня України. Злидні, відсутність належного медичного обслуговування призводили до високої смертності населення. Тільки за 1876-1885 рр. у містечку померло 689 дітей. Лікарську дільницю на 15 ліжок, де працювало 2 фельдшери, відкрито тут у 1871 році. Містилася вона в темному незручному будинку.
До 1878 року, коли відкрилася земська школа, тут діяли невеличка волосна та три приватні школи, в яких дітей навчали відставні унтер-офіцери. Казна ж на утримання шкіл виділяла щорічно не більше 36 крб. Багато селянських дітей лишалися поза школою. Так, наприклад, 1894 року 37 проц. дітей шкільного віку не навчалося, а з тих, що ходили до школи, навчання закінчили лише 125. Наприкінці минулого століття з 7640 жителів передплачували періодичні видання лише 34 чоловіка. Школа та вчителі за
Дмитрівка
Сторінка 1 з 8
Дмитрівка- село, центр сільської Ради. Розташована в долині річки Інгульця, за 10 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Знам'янка. Населення - 4252 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Веселий Кут, Гостинне, Долина, Калинівка, Новомиколаївка, Плоске, Христофорівка, Шамівка. Заснування Дмитрівни належить до 30-х років XVIII ст. У 1736 році її зруйнували татари. 1752 року, в зв'язку із створенням на південному кордоні Росії лінії військових укріплень, тут розташувалася 17-а рота сербського гусарського полку. Після ліквідації Нової Сербії жителів Дмитрівни перевели на становище державних селян.
З 1819 року Дмитрівна-волосний центр військових поселень. Жителів звідси насильно переселили за Дністер. За нерухоме майно військове відомство повинно було сплатити переселенцям понад 17 тис. крб., які вони так і не одержали. Судова справа з цього приводу тяглася понад 25 років, дійшла навіть до Сенату, але й тут селянам відмовили. На новому місці було засновано дві Дмитрівни (нині знаходяться в Болградському і Кілійському районах Одеської області). У селі розмістився штаб 3-го ескадрону уланів, а згодом - управління 3-ї волості Новоросійського військового поселення. Були споруджені приміщення штабу й казарми. Строго регламентований режим військових поселенців не давав їм можливості систематично займатися своїм господарством, роботи на полі виконувалися несвоєчасно. Все це призводило до низьких урожаїв. За час існування військового поселення площа орної землі в селі зменшилася на 11 проц.4 1857 року землі військового
поселення були передані сільській общині, а військових поселенців перевели на становище державних селян. На той час у Дмитрівці налічувалося 1338 ревізьких дуга. Розмір наділу на ревізьку душу становив 5,7 десятини.
В останній чверті XIX ст. посилився процес розшарування серед селян. На 1886 рік 868 господарств володіли 5054 десятинами землі. Землі не було у 165 родин; 538 бідняцьких господарств села користувалися 2774 десятинами землі, з якої понад третина здавалася в оренду. В той же час 43 хазяї володіли 937 десятинами орної землі. Через неоднакову родючість грунтів наділ дрібнився на 10 ділянок, що вело до черезсмужжя. У 1886 році 52 двори мали від 5 до 18 голів робочої худоби, тоді як 392 господарства - від однієї до двох голів. Безкінні селяни - їх було на той час 40 проц.- у першу чергу обробляли ділянки, розміщені поблизу села, а віддалені тривалий час залишалися без догляду. З наявних у селі 420 плугів лише 11 було залізних. Через нестачу тягла та реманенту більша частина селян збирала на своїх наділах низькі врожаї зернових - пшениці й ячменю по 30-36 пудів з десятини. Значна частина селян займалася ремісництвом. У 1886 році тут налічувалося 305 майстрів, підмайстрів, учнів та робітників. Поширеним промислом було випалювання вугілля, деревину для якого завозили з Чорного лісу.
1859 року Дмитрівкастала волосним центром. З розвитком капіталістичних відносин село досить швидко перетворилося на торговельне містечко. Цьому, деякою мірою, сприяло вигідне його розташування на перетині шляхів Чигирин - Олександрія та Єлисаветград - Кременчук. У Дмитрівну завозилися товари з Єлисаветграда, Новогеоргіївська, Нової Праги, Олександрії, Кременчука. Нерідко з'являлися торгові агенти з Миколаєва, Одеси та інших міст півдня України. Злидні, відсутність належного медичного обслуговування призводили до високої смертності населення. Тільки за 1876-1885 рр. у містечку померло 689 дітей. Лікарську дільницю на 15 ліжок, де працювало 2 фельдшери, відкрито тут у 1871 році. Містилася вона в темному незручному будинку.
До 1878 року, коли відкрилася земська школа, тут діяли невеличка волосна та три приватні школи, в яких дітей навчали відставні унтер-офіцери. Казна ж на утримання шкіл виділяла щорічно не більше 36 крб. Багато селянських дітей лишалися поза школою. Так, наприклад, 1894 року 37 проц. дітей шкільного віку не навчалося, а з тих, що ходили до школи, навчання закінчили лише 125. Наприкінці минулого століття з 7640 жителів передплачували періодичні видання лише 34 чоловіка. Школа та вчителі за
Дивиться також інші населені пункти району:
- Цибулеве
- Трепівка
- Суботці
- Петрове
- Мошорине
- Макариха
- Казарня
- Іванківці
- Знам'янка Друга
- Диківка
- Володимирівка
- Богданівка
- Пантазіївка