Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Павлиш

Сторінка 1 з 8
Павлиш - селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване в долині річки Омельничка, за 7 км на захід від районного центру.Через Павлиш проходить Одесько-Кишинівська залізниця. Населення - 5,5 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Шевченка.
Населений пункт заснований на початку XVII ст. козацьким отаманом Бутом. Спочатку він називався Бутівкою. Не раз зазнавала вона наскоків, грабежів і руйнувань від татарської орди та польської шляхти. З 70-х років XVIII ст. в офіційних документах зустрічається назва Павлиш. Тут селилися селяни - втікачі з Правобережної України, шукаючи порятунку від гніту польських панів. Під час визвольного походу 1648 року через Бутівку проходило селянсько-козацьке військо Б. Хмельницького, до нього приєдналося чимало місцевих жителів.
Після укладення Прутського трактату 1711 року, за яким проведено новий кордон між турецькими і російськими володіннями2, Бутівка відійшла під владу турок і татар. Її мешканці, кинувши свої оселі й майно, тікали від поневолення на лівий берег Дніпра. Тільки 1739 року, після підписання Белградського миру, бутівці змогли повернутися в рідні місця. Слободу довелося відбудовувати заново. Наявність великих масивів цілинного степу, багатих луків і зручних водопоїв спричинили широкий розвиток у Бутівці тваринництва. Щоосені сюди приїздили кременчуцькі купці й закуповували чимало рогатої худоби, табуни коней, отари овець. Рільництво було розвинуте в меншій мірі, невеликі земельні ділянки жителі села засівали зерновими культурами лише для власного споживання.
1752 року, з утворенням лінії військових поселень т. зв. Нової Сербії, в Бутівці розмістилася 5-та рота Пандурського піхотного полку. Для захисту від татар збудували укріплення-шанець. Царський уряд надавав значні привілеї сербським колоністам. Частина бутівців змушена була залишити свої хати і переселитися на південь, увійшовши до складу Новослобідського козачого полку. Колоністам виділялися найкращі угіддя, випаси і луки.Рядовий колоніст одержував від 20 до 30 четей (четь дорівнювала 1200 кв. сажням), прапорщик - 50, поручик - 80 і капітан - 100.
Після ліквідації Нової Сербії земельні площі навколо Павлиша були відмежовані в казну. Павлиш став казенним селом, а колоністів перетворено на державних селян. У 1782 році в селі мешкало 338 чоловіків та 292 жінки. Того ж року утворено Павлиський поселенський округ Крюківського повіту Новоросійської губернії2, а на початку XIX ст. Павлиш увійшов до Олександрійського повіту. Зросла і кількість його населення. У 1820 році тут налічувалося 487 осіб чоловічої статі, яким належало 2366 десятин і 125 сажнів землі.
З 1821 року населені пункти Павлиського поселенського округу знову почали перетворювати на військові поселення. Державні селяни чинили опір цим заходам. Лише після того, як в 1835 році між павлишцями оселили два взводи відставних солдат, адміністрації округу вдалося перевести на статут військових поселенців селян Павлиша. Усіх їх було поділено на три розряди. До першого належали господарі, що мали дві пари волів, до другого-з однією парою волів і до третьго - ті, що зовсім не мали тягла. Поселенці першого розряду одержували 12 десятин орної землі і сінокосів, другого - 6 десятин, третього - 3 десятини. Троє хазяїв різних розрядів складали «номер», який мусив утримувати солдата-постояльця. Крім того, чоловіки від 16 до 60 років, а жінки - до 50 років повинні були працювати на казну. Все життя поселенців з цього часу підпорядковувалося твердому розпорядку. Для них було введено військове обмундирування і зброю. За сигналом сурми вони збиралися на муштру, сурма ж сповіщала про початок і кінець роботи на ланах. В обов'язки павлишців входили не лише польові роботи, а й спорудження казарм і казенних будинків, перевезення військових вантажів з Крюківського інтендантства в Севастополь та Одесу (особливо під час Кримської війни 1853-1856 рр). Найважче доводилося поселенцям третього розряду. За мізерну плату наймалися вони до заможних хазяїв, чумакували з їхніми волами і водночас відбували повинності, що їх накладало ротне начальство. За несвоєчасний вихід на роботу, несправність реманенту, поганий стан тягла тощо винних жорстоко карали. Не всі витримували суворий режим, частина тікала з поселень. Тричі тікав звідси 20-річний К. Нестеренко, але щоразу його ловили і карали різками. За четвертим разом він більше року працював у поміщика Остроградського в Олександрії, та його знову схопили і віддали до


Сучасна карта - Павлиш