Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія сучасного міста і його околиць була заселена в давні часи. Поблизу міста в кургані виявлено посуд доби неоліту (IV тисячоліття до н. е ), досліджено 6 курганів з похованнями та майстерню для виготовлення кам'яних шліфованих сокир доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). В околицях міста розкопано кілька скіфських курганів (IV-III ст. до н. е.), знайдено ліпний лискований інкрустований горщик ранньоскіфського часу (VI - IV ст. до н. е.), бронзовий наконечник стріли VI ст. до н. е. і скіфський бронзовий казан (V-IV ст. до н. ери).
У другій половині XVI ст. на території нинішнього Кіровограда виникають зимівники запорізьких козаків. Господарським заняттям козаків було хліборобство, скотарство, мисливство й рибальство.
Заснування міста, що належить до середини XVIII ст., тісно пов'язане зі створенням за розпорядженням Російського уряду на півдні країни для оборони від турків і татар лінії військових поселень, відомих під назвою Нова Сербія. Доручивши сербові Івану Хорвату переселити на ці землі сербів, чорногорців, болгар і волохів, уряд цариці Єлисавети водночас почав будувати тут укріплення. Зокрема в жалуваній грамоті Хорватові, датованій 11 січня 1752 року, зазначено необхідність «для захисту на всяк випадок від нападу ворожого... зробити... земляну фортецю, яку іменувати фортецею св. Єлисавети».
Засновуючи тут фортецю, царський уряд мав намір використати її й для боротьби проти народних повстань. Так, у листі київського віце-губернатора до очаківського паші вказувалося, що укріплення будується «для охорони і захисту від свавільних людей - гайдамаків - російських кордонів і того поселення, яке поблизу польського кордону з недавнього часу чиниться і Новою Сербією називається».
Споруджувати фортецю між гирлами приток Інгулу - Грузької та Сугоклеї почали 1754 року. Будували її, окрім новосербських поселенців, і солдати регулярних російських військ, розміщених неподалік фортеці, та козаки з українських полків. Частина з них, т. зв. закритні козаки, несли сторожову службу, інші - робітні- заготовляли в Чорному лісі біля Тясьмину будівельні матеріали на фортецю.
Наприкінці 1757 року земляне укріплення було майже готове. Воно мало форму шестикутника, оточеного валами і глибоким ровом з водою. Вали завершувались дерев'яною стіною з трьома баштами, на яких встановили гармати, завезені сюди з ліквідованих фортець - Переволоченської, Богородицької, Старосамарської та Кам'яного Затону. У фортеці розмістили гарнізон до тисячі чоловік на чолі з оберкомендантом, який був другим після Хорвата старшим військовим начальником новосербських поселень. Йому підпорядковувався і Новослобідський козацький полк.
Фортеця відіграла значну роль у боротьбі Росії за вихід до Чорного моря. В роки російсько-турецької війни 1768-1774 рр. вона була операційною базою російських військ. У січні 1769 року загони татар на чолі з ханом оточили укріплення. Але наближення російської армії примусило їх зняти облогу і відійти до Криму. З перенесенням воєнних дій далі на південь фортеця св. Єлисавети стає резервною базою російського війська. Тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. Для перевірки бойової підготовки військ кілька разів побували в ній О. В. Суворов та М. І. Кутузов. Після приєднання у 1783 році Криму до Росії фортеця втратила військово-стратегічне значення. Озброєння її було передано Херсону.
Ще у 1754 році навколо споруджуваного укріплення виник населений пункт. У грамоті імнератриці Єлизавети Петрівни про заснування фортеці передбачалося дозволити селитися поблизу неї «тим, хто служить у полках, і вести торгівлю як з внутрішніми, так і з прикордонними містами, а також з Кримом, Молдавією, Польщею...».
Крім іноземних поселенців, осідали тут і вихідці з українських та російських губерній, яких також поступово включали у поселенські частини. Водночас їх записували до стану землеробів, міщан чи купців. Першими купцями фортеці св. Єлисавети стали російські розкольники, яких переведено сюди
Кіровоград
Сторінка 1 з 32
Кіровоград - місто обласного підпорядкування, адміністративний, промисловий і культурний центр Кіровоградської області. Територія - 95 кв. км; населення - 201 тис. чоловік. Відстань до Києва - 392 км. Значний вузол автомобільних шляхів та авіаліній, залізнична станція на магістралі Одеса-Харків. У другій половині XVI ст. на території нинішнього Кіровограда виникають зимівники запорізьких козаків. Господарським заняттям козаків було хліборобство, скотарство, мисливство й рибальство.
Заснування міста, що належить до середини XVIII ст., тісно пов'язане зі створенням за розпорядженням Російського уряду на півдні країни для оборони від турків і татар лінії військових поселень, відомих під назвою Нова Сербія. Доручивши сербові Івану Хорвату переселити на ці землі сербів, чорногорців, болгар і волохів, уряд цариці Єлисавети водночас почав будувати тут укріплення. Зокрема в жалуваній грамоті Хорватові, датованій 11 січня 1752 року, зазначено необхідність «для захисту на всяк випадок від нападу ворожого... зробити... земляну фортецю, яку іменувати фортецею св. Єлисавети».
Засновуючи тут фортецю, царський уряд мав намір використати її й для боротьби проти народних повстань. Так, у листі київського віце-губернатора до очаківського паші вказувалося, що укріплення будується «для охорони і захисту від свавільних людей - гайдамаків - російських кордонів і того поселення, яке поблизу польського кордону з недавнього часу чиниться і Новою Сербією називається».
Споруджувати фортецю між гирлами приток Інгулу - Грузької та Сугоклеї почали 1754 року. Будували її, окрім новосербських поселенців, і солдати регулярних російських військ, розміщених неподалік фортеці, та козаки з українських полків. Частина з них, т. зв. закритні козаки, несли сторожову службу, інші - робітні- заготовляли в Чорному лісі біля Тясьмину будівельні матеріали на фортецю.
Наприкінці 1757 року земляне укріплення було майже готове. Воно мало форму шестикутника, оточеного валами і глибоким ровом з водою. Вали завершувались дерев'яною стіною з трьома баштами, на яких встановили гармати, завезені сюди з ліквідованих фортець - Переволоченської, Богородицької, Старосамарської та Кам'яного Затону. У фортеці розмістили гарнізон до тисячі чоловік на чолі з оберкомендантом, який був другим після Хорвата старшим військовим начальником новосербських поселень. Йому підпорядковувався і Новослобідський козацький полк.
Фортеця відіграла значну роль у боротьбі Росії за вихід до Чорного моря. В роки російсько-турецької війни 1768-1774 рр. вона була операційною базою російських військ. У січні 1769 року загони татар на чолі з ханом оточили укріплення. Але наближення російської армії примусило їх зняти облогу і відійти до Криму. З перенесенням воєнних дій далі на південь фортеця св. Єлисавети стає резервною базою російського війська. Тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. Для перевірки бойової підготовки військ кілька разів побували в ній О. В. Суворов та М. І. Кутузов. Після приєднання у 1783 році Криму до Росії фортеця втратила військово-стратегічне значення. Озброєння її було передано Херсону.
Ще у 1754 році навколо споруджуваного укріплення виник населений пункт. У грамоті імнератриці Єлизавети Петрівни про заснування фортеці передбачалося дозволити селитися поблизу неї «тим, хто служить у полках, і вести торгівлю як з внутрішніми, так і з прикордонними містами, а також з Кримом, Молдавією, Польщею...».
Крім іноземних поселенців, осідали тут і вихідці з українських та російських губерній, яких також поступово включали у поселенські частини. Водночас їх записували до стану землеробів, міщан чи купців. Першими купцями фортеці св. Єлисавети стали російські розкольники, яких переведено сюди