Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Місцевість навколо Успенки заселена з найдавніших часів, про що свідчать виявлені тут і частково досліджені поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.), трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), а також ранньослов'янські черняхівської культури (II-VI століття) та VI-VIII століть.
Село засноване козаками Полтавського полку як задніпровське поселення у 2()-х роках XVIII століття. У 1740 році це вже була багатолюдна слобода Плахтіївка. Її мешканці займалися скотарством. Досить розвинутими були бортництво і садівництво. Розташована над великим шляхом, який з'єднував Запоріжжя з Правобережною Україною, Плахтіївка зазнавала частих нападів і руйнувань від татарських завойовників та польських магнатів.
У 1752 році, запроваджуючи Новосербське військове поселення, царський уряд включив слободу до складу гусарського полку І. Хорвата, змінивши її назву на Зімунь. 1764 року вона стала шанцем, у якому розташувалася рота Жовтого гусарського полку. На початку 80-х років у селі, що знову називалося Плахтіївкою, мешкало 717 державних селян, з них 372 чоловіки і 345 жінок. З 1787 року воно входило до Верхньодніпровського повіту Катеринославського намісництва, а згодом - Катеринославської губернії.
Весною 1826 року, коли царський уряд хотів перетворити Плахтіївку на військове поселення, селяни вигнали пристава, офіцера-вербувальника й солдатів, що прибули з ним. Всі чоловіки призовного віку переховувалися в дніпровських плавнях. Кілька разів військово-поселенська управа намагалася приборкати населення, але воно зустрічало поселенську адміністрацію вилами і дрючками. У грудні царські гусари, що прибули до слободи, вчинили розправу над селянами, били їх нагаями, зруйнували хати, та все ж не змогли підкорити. Тоді царський уряд переселив місцевих жителів до Бессарабії, де вони заснували нове село, що теж було назване Плахтіївкою.
1830 року Новогеоргіївська військово-поселенська управа розпочала заселення спустілої слободи. Ротним правлінням казенних сіл округу видавалися наряди на переселення сюди певної кількості людей. Щоб стерти пам'ять про непокірних плахтіївців, за вказівкою департаменту військових поселень слободу перейменовано на Успенське. На цей час вона входила до першого ескадрону кірасирського полку. У 1835 році тут налічувалося 332 чоловіки і 340 жінок. Було 115 житлових будинків, 5 млинів. До цього часу ще збереглися назви окремих частин села - Бані, Конюшні, Парат (центр села, де відбувалася військова муштра).
З ліквідацією військових поселень у 1857 році село стало державним. За десятою ревізією 1858 року в ньому мешкало 736 чоловіків, 721 жінка. З'явилися ремісники: 7 кравців, 4 шевці, 5 пічників, 10 штукатурів, 7 теслярів. Становище державних селян, обкладених тяжкими грошовими податками і натуральними повинностями, було дуже тяжким. Вони все більше розорялися, продавали своє майю, перетворюючись у наймитів. Багато бідняків потрапило в економічну залежність від місцевого поміщика штаб-ротмістра князя Манвелова, у володінні якого було 812 десятин землі. За указами 1866-1867 рр. про поземельний устрій державних селян жителям села доводилося вносити до казни щорічні платежі у формі державно-оброчного податку. У 1887 році держава примусила успенців викупати свої наділи, розмір яких становив пересічно 5,9 десятини на ревізьку душу. Багато селян не мали для цього коштів і змушені були за мізерну плату працювати в маєтках поміщика. В селах Верхньодніпровського повіту, у т. ч. і в Успенці, на жнивах 1879 року за поденну роботу поміщики платили 60 коп. чоловікові і 45 коп. жінці. Перебуваючи боржниками багатіїв та не маючи змоги розрахуватися, бідняки віддавали їм своє майно, а нерідко й наділи. Десятки і сотні розорених селян, особливо молоді, йшли на заробітки до сусідйіх поміщиків, на заводи Кам'янського та Катеринослава. 1897 року в Успенці налічувалося 514 дворів з 2944 жителями, що мали 2626 десятин землі. Лише в 1875 році тут вперше відкрито сільську школу, в якій навчалося 50 дітей: 44 хлопчики і 6 дівчаток.
Успенка
Сторінка 1 з 7
Успенка (до 1752, в 1775-1827 рр.- Плахтіївка, у 1752-1775 рр.- Зімунь, з 1827 року - Успенка) - село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі Дніпра, при впадінні в нього річки Омельничка, за 16 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Крюків-на-Дніпрі. Населення - 1816 чоловік. Сільській Раді підпорядковане також село Дача.Місцевість навколо Успенки заселена з найдавніших часів, про що свідчать виявлені тут і частково досліджені поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.), трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), а також ранньослов'янські черняхівської культури (II-VI століття) та VI-VIII століть.
У 1752 році, запроваджуючи Новосербське військове поселення, царський уряд включив слободу до складу гусарського полку І. Хорвата, змінивши її назву на Зімунь. 1764 року вона стала шанцем, у якому розташувалася рота Жовтого гусарського полку. На початку 80-х років у селі, що знову називалося Плахтіївкою, мешкало 717 державних селян, з них 372 чоловіки і 345 жінок. З 1787 року воно входило до Верхньодніпровського повіту Катеринославського намісництва, а згодом - Катеринославської губернії.
Весною 1826 року, коли царський уряд хотів перетворити Плахтіївку на військове поселення, селяни вигнали пристава, офіцера-вербувальника й солдатів, що прибули з ним. Всі чоловіки призовного віку переховувалися в дніпровських плавнях. Кілька разів військово-поселенська управа намагалася приборкати населення, але воно зустрічало поселенську адміністрацію вилами і дрючками. У грудні царські гусари, що прибули до слободи, вчинили розправу над селянами, били їх нагаями, зруйнували хати, та все ж не змогли підкорити. Тоді царський уряд переселив місцевих жителів до Бессарабії, де вони заснували нове село, що теж було назване Плахтіївкою.
1830 року Новогеоргіївська військово-поселенська управа розпочала заселення спустілої слободи. Ротним правлінням казенних сіл округу видавалися наряди на переселення сюди певної кількості людей. Щоб стерти пам'ять про непокірних плахтіївців, за вказівкою департаменту військових поселень слободу перейменовано на Успенське. На цей час вона входила до першого ескадрону кірасирського полку. У 1835 році тут налічувалося 332 чоловіки і 340 жінок. Було 115 житлових будинків, 5 млинів. До цього часу ще збереглися назви окремих частин села - Бані, Конюшні, Парат (центр села, де відбувалася військова муштра).
З ліквідацією військових поселень у 1857 році село стало державним. За десятою ревізією 1858 року в ньому мешкало 736 чоловіків, 721 жінка. З'явилися ремісники: 7 кравців, 4 шевці, 5 пічників, 10 штукатурів, 7 теслярів. Становище державних селян, обкладених тяжкими грошовими податками і натуральними повинностями, було дуже тяжким. Вони все більше розорялися, продавали своє майю, перетворюючись у наймитів. Багато бідняків потрапило в економічну залежність від місцевого поміщика штаб-ротмістра князя Манвелова, у володінні якого було 812 десятин землі. За указами 1866-1867 рр. про поземельний устрій державних селян жителям села доводилося вносити до казни щорічні платежі у формі державно-оброчного податку. У 1887 році держава примусила успенців викупати свої наділи, розмір яких становив пересічно 5,9 десятини на ревізьку душу. Багато селян не мали для цього коштів і змушені були за мізерну плату працювати в маєтках поміщика. В селах Верхньодніпровського повіту, у т. ч. і в Успенці, на жнивах 1879 року за поденну роботу поміщики платили 60 коп. чоловікові і 45 коп. жінці. Перебуваючи боржниками багатіїв та не маючи змоги розрахуватися, бідняки віддавали їм своє майно, а нерідко й наділи. Десятки і сотні розорених селян, особливо молоді, йшли на заробітки до сусідйіх поміщиків, на заводи Кам'янського та Катеринослава. 1897 року в Успенці налічувалося 514 дворів з 2944 жителями, що мали 2626 десятин землі. Лише в 1875 році тут вперше відкрито сільську школу, в якій навчалося 50 дітей: 44 хлопчики і 6 дівчаток.
Дивиться також інші населені пункти району: