Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Про те, що поблизу сучасної Вільшанки жили люди в давні часи, свідчить виявлене археологами біля Калмазового поселення доби неоліту (кінець V тисячоліття до н. ери).
Інтенсивне заселення цієї місцевості відбувалося у XVII й XVIII ст. ст. Біля впадіння Вільшани вСинюху виникло поселення Маслове. Першими його жителями
були запорізькі козаки та селяни, які тікали з-за Синюхи від гніту польської шляхти. З 40-х років XVIII ст. село, як і вся навколишня місцевість, було підпорядковане адміністрації Миргородського полку; відтоді Маслове перейменовано на Вільшанку.
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. близько 400 болгарських родин з с. Алфатар поблизу Сілістрії, з-під Рущука й Віддіна, а також Добруджі звернулись до головнокомандуючого російською армією Рум'янцева з проханням дозволити їм жити в Росії. Восени 1773 року їх розмістили на зимівлю в селах Бузького козацького війська - Дмитрівці, Аджамці й Диківці. Наступного року поселенці обрали місцем постійного проживання Вільшанку. Спілкуючись з місцевим населенням, вони зберегли мову, звичаї своєї батьківщини, обряди. Наприкінці XIX ст. відомий етнограф В. И. Ястребов зібрав у Вільшанці багато візерунків болгарських писанок: гребінь, клинці, повпа ружа тощо.
Поселенцям надавались всілякі пільги на 30 років, насправді вони користувались ними всього 8 років. У 80-х роках XVIII ст. болгар включено до складу Бузького козацького війська. 1788 року у півторатисячному загоні, що брав участь у штурмі фортець Очакова та Ізмаїла, було чимало вільшанців. 1817 року село стало військовим поселенням: в ньому розташувалися підрозділи і штаб 4-го полку Бузької уланської дивізії. Згодом тут перебували штаби 12-го округу Новоросійського військового поселення та 3-го ескадрону кавалерії, пізніше - волосний штаб військового поселення. Разом з бузькими козаками вільшанці рішуче виступили проти переведення їх на становище військових поселенців. Вже й після придушення повстання бузьких козаків у 1817 році вони вимагали від царського уряду повернути даровані їм під час переселення права й пільги.
Сорок років жителі села зазнавали жорстокого режиму військового кріпацтва. Крім військових занять, їм доводилося працювати на казну чотири і більше днів на тиждень. За невиконання обов'язкових робіт жорстоко карали різками. Після ліквідації військових поселень Вільшанка - казенне село, волосний центр. У 1859 році в ньому налічувалося 520 дворів і 2534 жителі. Землекористування було общинним. Згідно з указами 1866-1867 рр. про поземельний устрій державних селян жителі щороку, крім численних натуральних повинностей, сплачували державі близько 10 тис. крб. чиншу. Це примусило вільшанців наприкінці 70-х років відмовитися від З тис. десятин землі.
Поглиблювалося розшарування селян. Так, за проведеним 1882 року переділом общинної землі розмір наділів встановлювався від 2 до 50 десятин на двір. Для толоки ділянки нарізалися за кількістю худоби в господарстві. На 1885 рік 222 господарства були безземельні і т. зв. садибники, 241 бідняцький двір обробляв до 10 десятин землі, тоді як 83 куркульські (9,5 проц. господарств) - кожний понад 25, а всього 3177 десятин, або 33,7 проц. надільної землі. В руках місцевого духівництва (4 родини) зосереджувалося 126 десятин землі. 220 господарств зовсім не мали робочої худоби. 240 для обробітку землі наймали її, 289 - об'єднувалися у супрягу. Мізерний розмір наділів, низькі врожаї, фінансова кабала примушувала бідноту йти е найми або займатися ремеслом. Так, 1885 року в селі проживало 120 наймитів,
що протягом року працювали у місцевих куркулів. Частина малоземельних та безземельних селян йшла на заробітки в сусідні села до поміщиків, па цукрові заводи. Наприкінці XIX ст. в селі і навколишніх хуторах було 9 водяних і вітряний млини, близько 20 ремісничих майстерень, понад десяток крамниць, два шинки. Одяг, взуття, речі першої потреби і більшість знарядь праці селяни виробляли самі. З великою майстерністю і художнім оздобленням виготовляли вони з шерсті, льону і конопель килими,
Вільшанка
Сторінка 1 з 9
Вільшанка - селище міського типу, центр району й однойменної селищної Ради. Розташована на лівому березі річки Синюхи (притоки Бугу), за 18 км И від залізничної станції Підгородня. Населення - 5205 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Вербова Балка, Калмазове, Осички.Про те, що поблизу сучасної Вільшанки жили люди в давні часи, свідчить виявлене археологами біля Калмазового поселення доби неоліту (кінець V тисячоліття до н. ери).
були запорізькі козаки та селяни, які тікали з-за Синюхи від гніту польської шляхти. З 40-х років XVIII ст. село, як і вся навколишня місцевість, було підпорядковане адміністрації Миргородського полку; відтоді Маслове перейменовано на Вільшанку.
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. близько 400 болгарських родин з с. Алфатар поблизу Сілістрії, з-під Рущука й Віддіна, а також Добруджі звернулись до головнокомандуючого російською армією Рум'янцева з проханням дозволити їм жити в Росії. Восени 1773 року їх розмістили на зимівлю в селах Бузького козацького війська - Дмитрівці, Аджамці й Диківці. Наступного року поселенці обрали місцем постійного проживання Вільшанку. Спілкуючись з місцевим населенням, вони зберегли мову, звичаї своєї батьківщини, обряди. Наприкінці XIX ст. відомий етнограф В. И. Ястребов зібрав у Вільшанці багато візерунків болгарських писанок: гребінь, клинці, повпа ружа тощо.
Поселенцям надавались всілякі пільги на 30 років, насправді вони користувались ними всього 8 років. У 80-х роках XVIII ст. болгар включено до складу Бузького козацького війська. 1788 року у півторатисячному загоні, що брав участь у штурмі фортець Очакова та Ізмаїла, було чимало вільшанців. 1817 року село стало військовим поселенням: в ньому розташувалися підрозділи і штаб 4-го полку Бузької уланської дивізії. Згодом тут перебували штаби 12-го округу Новоросійського військового поселення та 3-го ескадрону кавалерії, пізніше - волосний штаб військового поселення. Разом з бузькими козаками вільшанці рішуче виступили проти переведення їх на становище військових поселенців. Вже й після придушення повстання бузьких козаків у 1817 році вони вимагали від царського уряду повернути даровані їм під час переселення права й пільги.
Сорок років жителі села зазнавали жорстокого режиму військового кріпацтва. Крім військових занять, їм доводилося працювати на казну чотири і більше днів на тиждень. За невиконання обов'язкових робіт жорстоко карали різками. Після ліквідації військових поселень Вільшанка - казенне село, волосний центр. У 1859 році в ньому налічувалося 520 дворів і 2534 жителі. Землекористування було общинним. Згідно з указами 1866-1867 рр. про поземельний устрій державних селян жителі щороку, крім численних натуральних повинностей, сплачували державі близько 10 тис. крб. чиншу. Це примусило вільшанців наприкінці 70-х років відмовитися від З тис. десятин землі.
Поглиблювалося розшарування селян. Так, за проведеним 1882 року переділом общинної землі розмір наділів встановлювався від 2 до 50 десятин на двір. Для толоки ділянки нарізалися за кількістю худоби в господарстві. На 1885 рік 222 господарства були безземельні і т. зв. садибники, 241 бідняцький двір обробляв до 10 десятин землі, тоді як 83 куркульські (9,5 проц. господарств) - кожний понад 25, а всього 3177 десятин, або 33,7 проц. надільної землі. В руках місцевого духівництва (4 родини) зосереджувалося 126 десятин землі. 220 господарств зовсім не мали робочої худоби. 240 для обробітку землі наймали її, 289 - об'єднувалися у супрягу. Мізерний розмір наділів, низькі врожаї, фінансова кабала примушувала бідноту йти е найми або займатися ремеслом. Так, 1885 року в селі проживало 120 наймитів,
що протягом року працювали у місцевих куркулів. Частина малоземельних та безземельних селян йшла на заробітки в сусідні села до поміщиків, па цукрові заводи. Наприкінці XIX ст. в селі і навколишніх хуторах було 9 водяних і вітряний млини, близько 20 ремісничих майстерень, понад десяток крамниць, два шинки. Одяг, взуття, речі першої потреби і більшість знарядь праці селяни виробляли самі. З великою майстерністю і художнім оздобленням виготовляли вони з шерсті, льону і конопель килими,
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чистопілля
- Сухий Ташлик
- Станкувате
- Плоско-Забузьке
- Котовське
- Коритно-Забузьке
- Йосипівка
- Добрянка
- Добре