Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За часів Нової Січі по берегах річки Верблюжки - правої притоки Інгульця - було кілька зимівників запорізьких козаків Бугогардівської паланки. На їх місці близько середини XVIII ст. і виник населений пункт.
Вже в документах 1751 року Верблюжка згадується як слобода Новокозачого полку. Значну частину земель тут прибрали до рук старшини та сотники, які служили в ньому. Вони всіляко пригноблювали козаків - підпомічників і підсусідків. На початку 60-х років у поселенні налічувалося 27 виборних козаків, 124 козаки-підпомічники та 36 підсусідків.
У 1764 році мешканців Верблюжки включено до складу Єлисаветградського пі- кінерського полку, а 1783 року пікінерів переведено на становище державних селян. В той час тут селилося чимало кріпаків-утікачів з північних районів Правобережної України і Білорусії. Так, 1787 року в 155 дворах Верблюжки проживало 488 осіб чоловічої статі3, через 9 років їх кількість зросла до 8044.
В 1822 році Верблюжка стала військовим поселенням Новгородського кірасирського полку. В ній розмістився штаб 2-го ескадрону кінноти, згодом - 2-ї волості
IV округу Новоросійського військового поселення. Становище поселенців було ще гіршим, ніж кріпосних селян. На землях, що належали казні, вони працювали по З і більше днів на тиждень, та ще й відбували військову повинність. Під наглядом офіцерів поселенці виконували дорожні роботи, споруджували мости, казарми. Виснажливою була примусова праця на т. зв. громадських ланах. Важким тягарем для поселенців було утримання військового полку, комплектування його за рахунок членів своїх сімей.
Після ліквідації військових поселень жителів села (у Верблюжці в той час налічувалося 3839 чоловік) перевели на становище державних селян з середнім наділом 5,6 десятини на ревізьку душу при оброчній платі 97,3 коп. за десятину. Згодом, за указами про поземельний устрій державних селян, ці наділи закріпили за мешканцями Верблюжки. З 1886 року вони сплачували викуп державі в середньому по 90,8 коп. за десятину. Землекористування було общинним. Вся надільна земля, крім пасовищ, ділилася на 6 частин, і кожен житель села одержував свій пай на цих полях. Через три роки проводився її перерозподіл. Поступово землі, реманент, робоча худоба зосереджувалися в руках куркульства, поміщиків. Так, у 1886 році з 1103 господарств майже половина мала до 6 десятин землі, 303 були без худоби, 69 - безземельні.
У той же час більше 100 куркульських господарств мали по 25-100 десятин землі та по 5-20 голів робочої худоби. 1894 року 23 великі землевласники володіли 7950 десятинами землі, поміщику Центиловичу належало 1390, Бугайцову - 1300 десятин родючої землі, а 1027 господарствам селян-общинників-10 631 десятина землі. Селяни обробляли свої наділи примітивними знаряддями: ралами, дерев'яними плугами та боронами , і збирали врожай серпами й косами. У великих поміщицьких маєтках використовувалися залізні плуги, борони, кінні жниварки, молотарки. Тому і врожай тут одержували по 55-60 пудів, тоді як у бідних селянських господарствах він не перевищував 30 пудів з десятини.
Наймити і поденники становили значний процент місцевого населення. Робочий день їх тривав 15-17 годин на добу. За умовами, складеними адміністрацією економії Центиловича, вони працювали від сходу до заходу сонця з невеликою перервою на обід, одержуючи за це по 25-35 коп. на день. Злидні гнали багатьох бідняків на заробітки в Каховку, Крим, на шахти Криворіжжя. У неврожайні роки їх кількість становила третину населення Верблюжки. Але й там селяни заробляли за сезон 30-50 крб., яких вистачало лише на сплату податків.
Малоземелля, нещадна експлуатація з боку поміщиків і куркулів, тяжкі податки, сваволя місцевих властей - усе це призводило до посилення невдоволення селян існуючим ладом. 1905 року в селі почала діяти підпільна революційна група. Учасники її на своїх сходках, куди запрошувалася і сільська біднота, читали газети, листівки, заборонену літературу, обговорювали події, що відбувалися в країні, закликали до боротьби з царизмом. Активними членами групи були К. М. Басараб (працював телеграфістом на станції Долинська), І. А. Голоскевич (колишній
Верблюжка
Сторінка 1 з 10
Верблюжка - село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км на схід від районного центру і за 12 км від залізничної станції Куцівка. Населення - 4913 чоловік. Вже в документах 1751 року Верблюжка згадується як слобода Новокозачого полку. Значну частину земель тут прибрали до рук старшини та сотники, які служили в ньому. Вони всіляко пригноблювали козаків - підпомічників і підсусідків. На початку 60-х років у поселенні налічувалося 27 виборних козаків, 124 козаки-підпомічники та 36 підсусідків.
У 1764 році мешканців Верблюжки включено до складу Єлисаветградського пі- кінерського полку, а 1783 року пікінерів переведено на становище державних селян. В той час тут селилося чимало кріпаків-утікачів з північних районів Правобережної України і Білорусії. Так, 1787 року в 155 дворах Верблюжки проживало 488 осіб чоловічої статі3, через 9 років їх кількість зросла до 8044.
В 1822 році Верблюжка стала військовим поселенням Новгородського кірасирського полку. В ній розмістився штаб 2-го ескадрону кінноти, згодом - 2-ї волості
IV округу Новоросійського військового поселення. Становище поселенців було ще гіршим, ніж кріпосних селян. На землях, що належали казні, вони працювали по З і більше днів на тиждень, та ще й відбували військову повинність. Під наглядом офіцерів поселенці виконували дорожні роботи, споруджували мости, казарми. Виснажливою була примусова праця на т. зв. громадських ланах. Важким тягарем для поселенців було утримання військового полку, комплектування його за рахунок членів своїх сімей.
Після ліквідації військових поселень жителів села (у Верблюжці в той час налічувалося 3839 чоловік) перевели на становище державних селян з середнім наділом 5,6 десятини на ревізьку душу при оброчній платі 97,3 коп. за десятину. Згодом, за указами про поземельний устрій державних селян, ці наділи закріпили за мешканцями Верблюжки. З 1886 року вони сплачували викуп державі в середньому по 90,8 коп. за десятину. Землекористування було общинним. Вся надільна земля, крім пасовищ, ділилася на 6 частин, і кожен житель села одержував свій пай на цих полях. Через три роки проводився її перерозподіл. Поступово землі, реманент, робоча худоба зосереджувалися в руках куркульства, поміщиків. Так, у 1886 році з 1103 господарств майже половина мала до 6 десятин землі, 303 були без худоби, 69 - безземельні.
У той же час більше 100 куркульських господарств мали по 25-100 десятин землі та по 5-20 голів робочої худоби. 1894 року 23 великі землевласники володіли 7950 десятинами землі, поміщику Центиловичу належало 1390, Бугайцову - 1300 десятин родючої землі, а 1027 господарствам селян-общинників-10 631 десятина землі. Селяни обробляли свої наділи примітивними знаряддями: ралами, дерев'яними плугами та боронами , і збирали врожай серпами й косами. У великих поміщицьких маєтках використовувалися залізні плуги, борони, кінні жниварки, молотарки. Тому і врожай тут одержували по 55-60 пудів, тоді як у бідних селянських господарствах він не перевищував 30 пудів з десятини.
Наймити і поденники становили значний процент місцевого населення. Робочий день їх тривав 15-17 годин на добу. За умовами, складеними адміністрацією економії Центиловича, вони працювали від сходу до заходу сонця з невеликою перервою на обід, одержуючи за це по 25-35 коп. на день. Злидні гнали багатьох бідняків на заробітки в Каховку, Крим, на шахти Криворіжжя. У неврожайні роки їх кількість становила третину населення Верблюжки. Але й там селяни заробляли за сезон 30-50 крб., яких вистачало лише на сплату податків.
Малоземелля, нещадна експлуатація з боку поміщиків і куркулів, тяжкі податки, сваволя місцевих властей - усе це призводило до посилення невдоволення селян існуючим ладом. 1905 року в селі почала діяти підпільна революційна група. Учасники її на своїх сходках, куди запрошувалася і сільська біднота, читали газети, листівки, заборонену літературу, обговорювали події, що відбувалися в країні, закликали до боротьби з царизмом. Активними членами групи були К. М. Басараб (працював телеграфістом на станції Долинська), І. А. Голоскевич (колишній
Дивиться також інші населені пункти району: