Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На початку XVIII ст. місцевість, де розташоване сучасне село, почали заселяти козаки Миргородського полку, які на правах займанщини засновували свої хутори. З 1734 року ці поселення входили до складу Бугогардівської паланки. У той час по річці Великій Висі проходив російсько-польський кордон. На початку 50-х рр. XVIII ст. на цій території збудовано військове укріплення- шанець, де розміщувалася четверта рота гусарського полку І. Хорвата. Після ліквідації Нової Сербії поселення, яке дістало назву Надлак (від сербських слів «над» і «лага», що в перекладі означає «наддолина» чи «придолина»), ввійшло до складу Чорного гусарського полку. Жителі села займалися хліборобством. Тяжко жилося першим поселенцям. Вони повинні були в степу збудувати житла, обзавестися господарством, обробляти свої наділи і виконувати військову службу. Населення не тільки співчувало гайдамакам, але й брало участь у їх боротьбі. Відставний гусар четвертої роти Чорного гусарського полку Семен Саражин у 1768 році з великим загоном, сформованим тут, громив польських феодалів і навіть дійшов до Білої Церкви.
З 1784 року Надлак входив до складу Новомиргородського4, а згодом до Ольвіо- польського і Єлисаветградського повітів Херсонської губернії. В 1787 році в селі налічувалося 127 дворів, 330 душ чоловічої статі. Жителі його перебували на становищі казенних селян.
Під час заснування військових поселень на півдні України Надлак включено до складу 2-го Українського уланського полку, штаб якого містився в Новоархангельську. В 1821 році в селі розквартирувався 2-й ескадрон уланів разом зі штабом, а 1857 року сюди перевели управління 2-ї волості VI округу Новоросійського військового поселення. Жителі села, перетворені на військових поселенців, зобов'язані були влітку два, а взимку три дні на тиждень займатися військовою справою. Через десять років були запроваджені т. зв. громадські лани, на яких поселенці працювали три дні на тиждень. Життя їх суворо регламентувалося: за командою вставали, виходили на польові роботи і поверталися додому. За невиконання уроку поселенців штрафували, садовили під арешт, били різками. В 1844 році в селі проживало 1336 чоловік. Господарів першого розряду (ті, що мали в господарстві 2 пари волів і до 24 десятин землі) налічувалося 69, другого розряду (у володінні яких була пара волів і до 12 десятин землі) - 81, третього - 159 (вони не мали робочої худоби, а землі у них було до 6 десятин). З водяні і 2 вітряні млини, що були тут, належали військовому начальству.
Після ліквідації військових поселень жителів села перевели на становище державних селян. Згідно з царськими указами 1866-1867 рр. за ними закріпили наділи- в середньому 6 десятин на ревізьку душу. Користування землею було общинним.
З розвитком капіталізму швидко відбувалася диференціація села. В 1883 році у 504 дворах проживало 2535 чоловік, 2376 - колишні військові поселенці, решта - торговці, міщани й духовенство. Із загальної кількості господарств 63 були безземельними, 175 - малоземельними. 1885 року тільки на кожний третій селянський двір припадав плуг, решта обробляла свої поля за допомогою рал і букерів. Через відсутність робочої худоби 106 господарств зовсім не обробляли своїх наділів, а 113 обробляли від одної до трьох десятин. З 398 господарств тягло мали лише 28, позичали його 107, решта вдавалася до супряги. Поганий обробіток землі призводив до низьких врожаїв. Так, у 1881-1900 рр. селяни збирали в середньому по 29 пудів жита, 28 пудів пшениці. Безземелля і малоземелля, високі викупні платежі і податки остаточно розорювали селян. Багато хліборобів змушені були йти на заробітки або орендувати землю в поміщиків, куркулів. В 1885 році селяни орендували 823 де»- сятини землі. Багатії, користуючись безвихідним становищем бідняків, наймали їх лише за харчі та одяг. Важка непосильна праця була причиною частих захворювань.
Часті посухи та стихійні лиха ще більше ускладнювали економічне становище селян. Газета «Голос Юга» писала, що «неврожай 1904 року
Надлак
Сторінка 1 з 7
Надлак - село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Великої Висі при впадінні в неї річки Кильтеня, за 35 км на північний схід від ра йонного центру і за 45 км від залізничної станції Звенигородка. Населення - 1943 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Бондареве, Вукитичеве, Западня, Іванівна, Коновалове, Малоконовалове, Тимофіївка. З 1784 року Надлак входив до складу Новомиргородського4, а згодом до Ольвіо- польського і Єлисаветградського повітів Херсонської губернії. В 1787 році в селі налічувалося 127 дворів, 330 душ чоловічої статі. Жителі його перебували на становищі казенних селян.
Під час заснування військових поселень на півдні України Надлак включено до складу 2-го Українського уланського полку, штаб якого містився в Новоархангельську. В 1821 році в селі розквартирувався 2-й ескадрон уланів разом зі штабом, а 1857 року сюди перевели управління 2-ї волості VI округу Новоросійського військового поселення. Жителі села, перетворені на військових поселенців, зобов'язані були влітку два, а взимку три дні на тиждень займатися військовою справою. Через десять років були запроваджені т. зв. громадські лани, на яких поселенці працювали три дні на тиждень. Життя їх суворо регламентувалося: за командою вставали, виходили на польові роботи і поверталися додому. За невиконання уроку поселенців штрафували, садовили під арешт, били різками. В 1844 році в селі проживало 1336 чоловік. Господарів першого розряду (ті, що мали в господарстві 2 пари волів і до 24 десятин землі) налічувалося 69, другого розряду (у володінні яких була пара волів і до 12 десятин землі) - 81, третього - 159 (вони не мали робочої худоби, а землі у них було до 6 десятин). З водяні і 2 вітряні млини, що були тут, належали військовому начальству.
Після ліквідації військових поселень жителів села перевели на становище державних селян. Згідно з царськими указами 1866-1867 рр. за ними закріпили наділи- в середньому 6 десятин на ревізьку душу. Користування землею було общинним.
З розвитком капіталізму швидко відбувалася диференціація села. В 1883 році у 504 дворах проживало 2535 чоловік, 2376 - колишні військові поселенці, решта - торговці, міщани й духовенство. Із загальної кількості господарств 63 були безземельними, 175 - малоземельними. 1885 року тільки на кожний третій селянський двір припадав плуг, решта обробляла свої поля за допомогою рал і букерів. Через відсутність робочої худоби 106 господарств зовсім не обробляли своїх наділів, а 113 обробляли від одної до трьох десятин. З 398 господарств тягло мали лише 28, позичали його 107, решта вдавалася до супряги. Поганий обробіток землі призводив до низьких врожаїв. Так, у 1881-1900 рр. селяни збирали в середньому по 29 пудів жита, 28 пудів пшениці. Безземелля і малоземелля, високі викупні платежі і податки остаточно розорювали селян. Багато хліборобів змушені були йти на заробітки або орендувати землю в поміщиків, куркулів. В 1885 році селяни орендували 823 де»- сятини землі. Багатії, користуючись безвихідним становищем бідняків, наймали їх лише за харчі та одяг. Важка непосильна праця була причиною частих захворювань.
Часті посухи та стихійні лиха ще більше ускладнювали економічне становище селян. Газета «Голос Юга» писала, що «неврожай 1904 року
Дивиться також інші населені пункти району:
- Торговиця
- Тернівка
- Скалівські Хутори
- Скалева
- Свердликове
- Розсохуватець
- Покотилове
- Нерубайка
- Небелівка
- Мартинівка
- Копенкувате
- Кам'янече
- Кальниболота
- Ганнівка
- Вільшанка
- Підвисоке