Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Місцевість навколо Підвисокого була заселена з глибокої давнини. Поблизу с. Володимирівни виявлено 3 стоянки доби палеоліту, досліджено велике поселення трипільської культури з 200 жител, знайдено глиняну модель житла. В курганах розкопано кілька поховань доби бронзи. Поселення трипільської культури збереглося також поблизу с. Підвисокого.
Виникнення села належить до 30-х рр. XVIII ст. Під час другого інвентарного перепису 1771 року тут було 277 дворів. Село входило тоді до Уманського староства і належало польському магнату С. Потоцькому. Підвисоцькі селяни брали участь у гайдамацькому русі. В часи Коліївщини, у 1768 році, тут діяв загін гайдамаків на чолі з В. Ковалем і Г. Голубом.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Підвисоке з 1797 року входило до складу Уманського повіту Київської губернії. 1795 року в селі налічувалося 624 душі чоловічої статі, 1817 - 1016, а всього населення - близько 2 тисяч чоловік.
До 60-х років XVIII ст. основною формою феодальної повинності селян був чинш (сплата натурою і грішми), а пізніше спадкоємці графа Потоцького ввели для них різні додаткові роботи: шарварки та подорожчизну (транспортування продуктів маєтку на ярмарок). В 70-х роках панщина становила 20-36 днів на рік з господарства, а через 20 років вона зросла до 90 днів. Графиня Потоцька здавала землю в оренду посесору, який також примушував селян відробляти панщину.
Доведені до відчаю панським гнобленням, селяни 1811 року почали добиватися через суд звільнення від кріпосної залежності. Проте позови до повітового і головного судів були відхилені. Тоді кріпаки звернулися з скаргами до губернського правління та генерал-губернатора. Але й це бажаних наслідків не дало. Протягом 6 років селяни відмовлялися виконувати панщину. Селянин І. Нагорянин закликав односельців та жителів сусідніх сіл не коритися поміщиці. В жовтні 1816 року графиня Ф. Потоцька писала на ім'я царя: «Селяни до такого ступеня свавілля і неслухняності дійшли, що від усіх економічних повинностей відмовилися». У травні 1817 року до Підвисокого було надіслано військову команду, за її допомогою місцеві урядовці заарештували 140 чоловік.
Та 1823 року селяни знову кілька разів відмовлялися працювати на поміщиків. Двічі в Підвисоке приїжджав київський губернатор. Для «втихомирення бунтарів» вдруге було введено війська. Над непокірними чинили жорстоку розправу. Керівників виступу О. Калиниченка, П. Бугайчука і В. Копійчука засуджено до каторги, 32 учасників - до тюремного ув'язнення, 59 - до покарання канчуками. Але й після цієї розправи боротьба кріпаків не припинялася. Тривале селянське заворушення в Підвисокому непокоїло вищі урядові кола. Справа дійшла до царя. Микола І висловив начальнику головного штабу генералу Дібичу незадоволення тим, що маєток Підвисоке «перебуває вже три роки в збудженні і через те подає поганий приклад іншим
поміщицьким селянам». 20 липня 1826 року до Підвисокого ввели батальйон Одеського піхотного полку. Після масових арештів селян та прилюдних покарань їх канчуками, заворушення було придушене. З 30-х рр. XIX ст. починаються масові втечі підвисоцьких селян у херсонські степи.
Реформа 1861 року фактично пограбувала селян. За 2274 десятини надільної землі вони протягом 49 років змушені були вносити щорічно до царської казни по 4061 крб. 72 коп. викупних платежів.
У 1866 році Підвисоке стало волосним центром Уманського повіту Київської губернії. 1900 року тут налічувалося 726 дворів. Поміщикам належало 5644, церкві - 101, селянам - 2274 десятини землі. На один селянський двір в середньому припадало по 3 десятини. Майже 30 проц. селян були безземельні й малоземельні, значна частина їх наймитувала в поміщицьких економіях (у післяреформений період в селі на поміщицьких землях утворилося 3 економії і виділилося до 20 куркульських господарств). Денний заробіток наймита становив 15-20 коп., а за строк 8 місяців-40-50 крб. Чимало селян йшло на заробітки до Херсонської і Подільської губерній.
Підвисоке
Сторінка 1 з 8
Підвисоке - село, центр сільської Ради, розташоване поблизу річки Синюхи, за 22 км від районного центру і за 45 км від залізничної станції Тальне. Населення - 3348 чоловік. Сільській Раді підпорядковане також село Володимирівна.Місцевість навколо Підвисокого була заселена з глибокої давнини. Поблизу с. Володимирівни виявлено 3 стоянки доби палеоліту, досліджено велике поселення трипільської культури з 200 жител, знайдено глиняну модель житла. В курганах розкопано кілька поховань доби бронзи. Поселення трипільської культури збереглося також поблизу с. Підвисокого.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Підвисоке з 1797 року входило до складу Уманського повіту Київської губернії. 1795 року в селі налічувалося 624 душі чоловічої статі, 1817 - 1016, а всього населення - близько 2 тисяч чоловік.
До 60-х років XVIII ст. основною формою феодальної повинності селян був чинш (сплата натурою і грішми), а пізніше спадкоємці графа Потоцького ввели для них різні додаткові роботи: шарварки та подорожчизну (транспортування продуктів маєтку на ярмарок). В 70-х роках панщина становила 20-36 днів на рік з господарства, а через 20 років вона зросла до 90 днів. Графиня Потоцька здавала землю в оренду посесору, який також примушував селян відробляти панщину.
Доведені до відчаю панським гнобленням, селяни 1811 року почали добиватися через суд звільнення від кріпосної залежності. Проте позови до повітового і головного судів були відхилені. Тоді кріпаки звернулися з скаргами до губернського правління та генерал-губернатора. Але й це бажаних наслідків не дало. Протягом 6 років селяни відмовлялися виконувати панщину. Селянин І. Нагорянин закликав односельців та жителів сусідніх сіл не коритися поміщиці. В жовтні 1816 року графиня Ф. Потоцька писала на ім'я царя: «Селяни до такого ступеня свавілля і неслухняності дійшли, що від усіх економічних повинностей відмовилися». У травні 1817 року до Підвисокого було надіслано військову команду, за її допомогою місцеві урядовці заарештували 140 чоловік.
Та 1823 року селяни знову кілька разів відмовлялися працювати на поміщиків. Двічі в Підвисоке приїжджав київський губернатор. Для «втихомирення бунтарів» вдруге було введено війська. Над непокірними чинили жорстоку розправу. Керівників виступу О. Калиниченка, П. Бугайчука і В. Копійчука засуджено до каторги, 32 учасників - до тюремного ув'язнення, 59 - до покарання канчуками. Але й після цієї розправи боротьба кріпаків не припинялася. Тривале селянське заворушення в Підвисокому непокоїло вищі урядові кола. Справа дійшла до царя. Микола І висловив начальнику головного штабу генералу Дібичу незадоволення тим, що маєток Підвисоке «перебуває вже три роки в збудженні і через те подає поганий приклад іншим
поміщицьким селянам». 20 липня 1826 року до Підвисокого ввели батальйон Одеського піхотного полку. Після масових арештів селян та прилюдних покарань їх канчуками, заворушення було придушене. З 30-х рр. XIX ст. починаються масові втечі підвисоцьких селян у херсонські степи.
Реформа 1861 року фактично пограбувала селян. За 2274 десятини надільної землі вони протягом 49 років змушені були вносити щорічно до царської казни по 4061 крб. 72 коп. викупних платежів.
У 1866 році Підвисоке стало волосним центром Уманського повіту Київської губернії. 1900 року тут налічувалося 726 дворів. Поміщикам належало 5644, церкві - 101, селянам - 2274 десятини землі. На один селянський двір в середньому припадало по 3 десятини. Майже 30 проц. селян були безземельні й малоземельні, значна частина їх наймитувала в поміщицьких економіях (у післяреформений період в селі на поміщицьких землях утворилося 3 економії і виділилося до 20 куркульських господарств). Денний заробіток наймита становив 15-20 коп., а за строк 8 місяців-40-50 крб. Чимало селян йшло на заробітки до Херсонської і Подільської губерній.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Торговиця
- Тернівка
- Скалівські Хутори
- Скалева
- Свердликове
- Розсохуватець
- Покотилове
- Нерубайка
- Небелівка
- Мартинівка
- Копенкувате
- Кам'янече
- Кальниболота
- Ганнівка
- Вільшанка