Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Поселення засноване на початку XVII ст. запорожцями на місці зимівника козака Онуфрієнка. Як і на жителів інших населених пунктів війська Запорізького, на онуфріївців Кошем було накладено повинності. Вони полягали у виконанні сторожової служби.
В часи визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. тут була вже чимала слобода, мешканці якої брали участь у походах Богдана Хмельницького. Протягом тривалого часу Онуфріївкане раз зазнавала наскоків, грабежів і руйнувань від кримських татар та польських магнатів. Незважаючи на це, населення її зростало за рахунок розорених селян-утікачів з Волині, Галичини, Бессарабії1, яких приваблювали великі масиви незайманого степу, луки, річка, багата на рибу. Місцеві жителі займалися тваринництвом, хліборобство було розвинуте менше. Щороку восени тут відбувалися великі ярмарки, на які приїздили кременчуцькі та київські купці.
1752 року, із створенням військових поселень у південних степах, територія сучасного Онуфріївського району ввійшла до складу Нової Сербії. Пізніше, коли Катерина II роздавала великі земельні угіддя своїм вельможам, чиновникам, офіцерам, Онуфріївкастала власністю Хорвата. У 70-х роках XVIII ст. її придбав землевласник М. І. Камбурлей, а 1820 року вона належала помішику Тол- стому. З 1850 року це вже містечко, в якому 1859 року налічувалося 228 дворів і 1348 жителів. Більшість населення займалося землеробством.
Реформа 1861 року не виправдала сподівань трудящих мас. В Онуфріївці та в сусідньому селі Лангівці налічувалось 515 селян-кріпаків чоловічої статі та 177 дворових. Земельні наділи, що становили 3,5 десятини на ревізьку душу разом з садибою і вигоном, одержали лише 499 господарств. Це були найгірші ділянки. «Скільки землі було в користуванні селян, точно визначити неможливо, тому що їхні ділянки були в різних місцях мізерними смужками»,-записано в уставній грамоті 1863 року. За одержані наділи селяни повинні були виплатити 74 850 крб. сріблом. Свій борг державі, що становив близько 60 тис. крб., вони мусили внести протягом 49 років. Та треба було ще протягом десяти років виплатити поміщикові 14 850 крб. Отже, селяни залишалися в залежності від помішиків, все більше їх розорювалося, тоді як поміщицькі й куркульські господарства міцніли. В економії графа, який тільки в Онуфріївці володів 3299 десятинами землі, використовувалася досконала на гой час техніка - залізні плуги, лущильники, жниварки тощо, застосовувалася агротехніка, при маєтку діяла навіть метеорологічна станція. На фермах вирощувалися арденські коні, сіра українська велика рогата худоба, вівці породи рамбульє. Від них землевласник також одержував великі прибутки. В Онуфріївці було ще 5 поміщиків, які мали 8395 десятин землі. У той же час 247 селянських дворів мали лише 1348 десятин землі, з кожних 100 - 33 були безземельними. Нерідко селяни вдавалися до відробітної оренди, одержуючи орну землю за «другу копу», тобто за половину врожаю. Бідняки зовсім не могли орендувати землю, тому що не володіли тяглом і реманентом. Луги і пасовища належали поміщикові, селянам доводилося за випас корови платити, або відробляти в економії (зібрати хліб з десятини посіву). Відсутність реманенту і худоби спричинювала низькі врожаї. Якщо в 1897 році селяни збирали з десятини 54 пуди зернових, а в 1898 - 36, то в 1899 - вже 27, а 1900 - 22,9 пуда. Бідняки й надалі змушені були працювати у поміщиків і куркулів, віддавати в найми дітей за мізерну плату. Так, підліток, що працював у 1893/94 сільськогосподарському році, щомісяця одержував по 2,5-3 крб., а поденно - 14-15 коп. 79 господарств жили за рахунок наймитування, поденщини. Доводилося також відбувати численні натуральні повинності - підводну, шляхову та багато інших. Чимало
розорених селян йшли на заробітки - найчастіше на строкові весняні й літні роботи до Таврії, на Херсонщину, поповнювали ряди пролетарів у містах.
У 80-х роках XIX ст. в Онуфріївці було 2026 чоловік населення. Тут налічувалося 27 дрібних промислових підприємств, 16 торговельних закладів, тричі на рік збиралися ярмарки.
Онуфріївка
Сторінка 1 з 10
Онуфріївка - селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на берегах річки Сухого Омельничка, за 119 км від обласного центру і за 9 км від залізничної станції Павлиш. Населення - 4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Воля.Поселення засноване на початку XVII ст. запорожцями на місці зимівника козака Онуфрієнка. Як і на жителів інших населених пунктів війська Запорізького, на онуфріївців Кошем було накладено повинності. Вони полягали у виконанні сторожової служби.
1752 року, із створенням військових поселень у південних степах, територія сучасного Онуфріївського району ввійшла до складу Нової Сербії. Пізніше, коли Катерина II роздавала великі земельні угіддя своїм вельможам, чиновникам, офіцерам, Онуфріївкастала власністю Хорвата. У 70-х роках XVIII ст. її придбав землевласник М. І. Камбурлей, а 1820 року вона належала помішику Тол- стому. З 1850 року це вже містечко, в якому 1859 року налічувалося 228 дворів і 1348 жителів. Більшість населення займалося землеробством.
Реформа 1861 року не виправдала сподівань трудящих мас. В Онуфріївці та в сусідньому селі Лангівці налічувалось 515 селян-кріпаків чоловічої статі та 177 дворових. Земельні наділи, що становили 3,5 десятини на ревізьку душу разом з садибою і вигоном, одержали лише 499 господарств. Це були найгірші ділянки. «Скільки землі було в користуванні селян, точно визначити неможливо, тому що їхні ділянки були в різних місцях мізерними смужками»,-записано в уставній грамоті 1863 року. За одержані наділи селяни повинні були виплатити 74 850 крб. сріблом. Свій борг державі, що становив близько 60 тис. крб., вони мусили внести протягом 49 років. Та треба було ще протягом десяти років виплатити поміщикові 14 850 крб. Отже, селяни залишалися в залежності від помішиків, все більше їх розорювалося, тоді як поміщицькі й куркульські господарства міцніли. В економії графа, який тільки в Онуфріївці володів 3299 десятинами землі, використовувалася досконала на гой час техніка - залізні плуги, лущильники, жниварки тощо, застосовувалася агротехніка, при маєтку діяла навіть метеорологічна станція. На фермах вирощувалися арденські коні, сіра українська велика рогата худоба, вівці породи рамбульє. Від них землевласник також одержував великі прибутки. В Онуфріївці було ще 5 поміщиків, які мали 8395 десятин землі. У той же час 247 селянських дворів мали лише 1348 десятин землі, з кожних 100 - 33 були безземельними. Нерідко селяни вдавалися до відробітної оренди, одержуючи орну землю за «другу копу», тобто за половину врожаю. Бідняки зовсім не могли орендувати землю, тому що не володіли тяглом і реманентом. Луги і пасовища належали поміщикові, селянам доводилося за випас корови платити, або відробляти в економії (зібрати хліб з десятини посіву). Відсутність реманенту і худоби спричинювала низькі врожаї. Якщо в 1897 році селяни збирали з десятини 54 пуди зернових, а в 1898 - 36, то в 1899 - вже 27, а 1900 - 22,9 пуда. Бідняки й надалі змушені були працювати у поміщиків і куркулів, віддавати в найми дітей за мізерну плату. Так, підліток, що працював у 1893/94 сільськогосподарському році, щомісяця одержував по 2,5-3 крб., а поденно - 14-15 коп. 79 господарств жили за рахунок наймитування, поденщини. Доводилося також відбувати численні натуральні повинності - підводну, шляхову та багато інших. Чимало
розорених селян йшли на заробітки - найчастіше на строкові весняні й літні роботи до Таврії, на Херсонщину, поповнювали ряди пролетарів у містах.
У 80-х роках XIX ст. в Онуфріївці було 2026 чоловік населення. Тут налічувалося 27 дрібних промислових підприємств, 16 торговельних закладів, тричі на рік збиралися ярмарки.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Сметанівка
- Попівка
- Омельник
- Млинок
- Куцеволівка
- Камбурліївка
- Зибкове
- Деріївка
- Вишнівці
- Василівка
- Успенка
- Павлиш