Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В 1905-1907 рр. агітацію серед населення вели уродженець Онуфріївни Т. Д. Дерибас (1883-1939), який працював робітником на Кременчуцькій тютюновій фабриці і ще в 1903 році вступив до лав РСДРП, селяни П. О. Відмич, Д. Г. Ковальський та інші. В містечку не раз відбувалися стихійні мітинги, а в кінці червня 1905 року у волості сталося кілька заворушень. В Онуфріївці біднота і наймити захопили частину поміщицького маєтку, в липні ці спроби повторилися. Щоб запобігти дальшим виступам, поміщик викликав з губернського центру ескадрон драгунів, які люто розправилися з селянами, що розбирали поміщицьку худобу, хліб, реманент і рубали ліс. Організаторів селянських заворушень було заарештовано, Д. Г. Ковальського відправлено до нерчинської в'язниці, П. О. Відмича і Т. Д. Дерибаса заслано до Сибіру. Згодом Т. Д. Дерибас став професіональним революціонером. Під час Великої Жовтневої соціалістичної революції він - один з керівників Троїцької повітової більшовицької організації в Оренбурзькій губернії. В роки громадянської війни - начальник політвідділу дивізії та заступник начальника політвідділу армії. В 1934 році на XVII Всесоюзному з'їзді партії його обрано кандидатом у члени ЦК ВКП(б). З 1935 року був комісаром держбезпеки 1-го рангу. Нагороджений орденом Леніна та двома орденами Червоного Прапора.
Після столипінської аграрної реформи посилювалося безземелля і зубожіння селян. Чимало хліборобів неспроможні були виплачувати податки. На повітових земських зборах у 1911 та 1912 рр. серед численних боржників називали багатьох онуфріївців.
Переважна більшість селян жила в тісних хатах (частіше з однієї кімнати), 20 родин тулилися в землянках. Єдиними цегляними спорудами в містечку були церква і поміщицькі будинки та служби. По медичну допомогу хворі зверталися до Павлиської лікарні. Великою була смертність, особливо дитяча. Так, у 1898 році в селі народилося 268 дітей, а померло - 229. Часто спалахували епідемії дифтерії, кіру, віспи, скарлатини. Влітку 1910 року 67 чоловік захворіли на холеру, 37 з них померли. Медичний відділок відкрився тут лише 1912 року. З кожної тисячі жителів Онуфріївської волості тільки 157 користувалися його послугами.
У 1874 році в звичайній селянській хаті почала працювати земська школа, при якій через 8 років відкрито ремісниче відділення. Та тільки незначна кількість селянських дітей могла її відвідувати. Навіть ті, яким пощастило записатися до школи, часто не ходили на заняття, бо не мали одягу, взуття, були зайняті на роботі
в господарстві. Ось чому більшість дітей шкільного курсу не закінчувала. Так, 1887 року в школі було 116 учнів, а закінчили її лише 6. 1894 року з 109 учнів випущено 4і. Саме цим пояснюється те, що в 1886 році з 2026 жителів містечка лише 54 чоловіки і 12 жінок вміли читати й писати.
Перша світова війна призвела до дальшого зубожіння населення. В 1916 році на 537 господарств було 213 корів і лише 192 володіли кінською упряжкою. 109 селянських дворів мали до однієї десятини посіву, 101 - до трьох. Поміщику ж належало 17 685 десятин землі, з них 3299 десятин - в Онуфріївці. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни не отримали очікуваної землі.
З радістю трудящі зустріли звістку про перемогу Великого Жовтня. Та в грудні 1917 року Онуфріївну зайняли війська Центральної ради. Наприкінці січня 1918 року їх вибили звідси. У лютому в селі встановлено Радянську владу і створено волревком, який приступив до розподілу поміщицької землі між селянами. Та завершити цю роботу не вдалося. В березні село захопили австро-німецькі окупанти, які відновлювали старі порядки. Населення чинило їм опір. Влітку сформувався місцевий партизанський загін під командуванням К. С. Назаренка, до якого вступило багато онуфріївців, серед них Д. Г. Ковальський, Л. П. Луц, С. П. Калантаївський, І. П. Соломка й інші. Активну участь у його створенні взяв колишній моряк Чорноморського флоту Ф. Г. Третяк, який прибув сюди з Кременчука. Загін
Онуфріївка
Сторінка 2 з 10
Розвиток капіталізму в сільському господарстві, розширення поміщицького землеволодіння, зміцнення куркульства спричиняли поглиблення класового розшарування, викликали невдоволення селян існуючим ладом. На сільській сходці в січні 1897 року селянин І. Дорошенко на вимогу дати коней для армії вигукнув: «Я коней не дам, хай цар вимагає у тих, кому дав багато землі. Мені землі не дав, то й підводи не дам! А хто прийде за підводою, нехай і сам цар, то застрелю!». Після столипінської аграрної реформи посилювалося безземелля і зубожіння селян. Чимало хліборобів неспроможні були виплачувати податки. На повітових земських зборах у 1911 та 1912 рр. серед численних боржників називали багатьох онуфріївців.
Переважна більшість селян жила в тісних хатах (частіше з однієї кімнати), 20 родин тулилися в землянках. Єдиними цегляними спорудами в містечку були церква і поміщицькі будинки та служби. По медичну допомогу хворі зверталися до Павлиської лікарні. Великою була смертність, особливо дитяча. Так, у 1898 році в селі народилося 268 дітей, а померло - 229. Часто спалахували епідемії дифтерії, кіру, віспи, скарлатини. Влітку 1910 року 67 чоловік захворіли на холеру, 37 з них померли. Медичний відділок відкрився тут лише 1912 року. З кожної тисячі жителів Онуфріївської волості тільки 157 користувалися його послугами.
У 1874 році в звичайній селянській хаті почала працювати земська школа, при якій через 8 років відкрито ремісниче відділення. Та тільки незначна кількість селянських дітей могла її відвідувати. Навіть ті, яким пощастило записатися до школи, часто не ходили на заняття, бо не мали одягу, взуття, були зайняті на роботі
в господарстві. Ось чому більшість дітей шкільного курсу не закінчувала. Так, 1887 року в школі було 116 учнів, а закінчили її лише 6. 1894 року з 109 учнів випущено 4і. Саме цим пояснюється те, що в 1886 році з 2026 жителів містечка лише 54 чоловіки і 12 жінок вміли читати й писати.
Перша світова війна призвела до дальшого зубожіння населення. В 1916 році на 537 господарств було 213 корів і лише 192 володіли кінською упряжкою. 109 селянських дворів мали до однієї десятини посіву, 101 - до трьох. Поміщику ж належало 17 685 десятин землі, з них 3299 десятин - в Онуфріївці. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни не отримали очікуваної землі.
З радістю трудящі зустріли звістку про перемогу Великого Жовтня. Та в грудні 1917 року Онуфріївну зайняли війська Центральної ради. Наприкінці січня 1918 року їх вибили звідси. У лютому в селі встановлено Радянську владу і створено волревком, який приступив до розподілу поміщицької землі між селянами. Та завершити цю роботу не вдалося. В березні село захопили австро-німецькі окупанти, які відновлювали старі порядки. Населення чинило їм опір. Влітку сформувався місцевий партизанський загін під командуванням К. С. Назаренка, до якого вступило багато онуфріївців, серед них Д. Г. Ковальський, Л. П. Луц, С. П. Калантаївський, І. П. Соломка й інші. Активну участь у його створенні взяв колишній моряк Чорноморського флоту Ф. Г. Третяк, який прибув сюди з Кременчука. Загін
Дивиться також інші населені пункти району:
- Сметанівка
- Попівка
- Омельник
- Млинок
- Куцеволівка
- Камбурліївка
- Зибкове
- Деріївка
- Вишнівці
- Василівка
- Успенка
- Павлиш