Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Якщо у 1757 році в слободі біля фортеці налічувалося всього 128 дворів (без військових будівель), то через 30 років було вже 1062 будинки, де хмешкало 4746 чоловік. Протягом 1788-1823 рр. кількість населення подвоїлась. Тут проживало 7340 міщан, 55 селян, 192 купці, 384 дворян, 450 військовослужбовців тощо.
З 1764 року слобода біля фортеці стала центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року дістала назву міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими та судовими справами, З 1787 року як орган міського самоврядування обиралася станова міська дума. Входило до неї шість гласних. Міський голова висувався, як правило, із купецького стану. Після ліквідації Єлисаветинської (з 1777 року - Єлисаветградської) провінції Єлисаветград увійшов до Катеринославського, а з 1795 року - до Вознесенського намісництва, з 1797 року - до Новоросійської губернії, а після поділу останньої, в 1802 році,- до складу Миколаївської (з 1803 року - Херсонської) губернії.
Місто, що лежало на перетині шляхів з Чорноморського узбережжя в глиб Росії, до заснування Катеринослава, Одеси, Херсона та Миколаєва було основним торговельним пунктом на півдні України. Окремі єлисаветградські купці через Хаджи- бейську пристань торгували продуктами рільництва і тваринництва навіть із зарубіжними краївами. Вони часто перепродували в цих країнах товари, завезені до Єлисаветграда московськими та іншими російськими купцями. Особливим попитом за кордоном користувалося сало, що оброблялося в салотопнях - т. зв. салганах.
380-х років XVIII ст. у Єлисаветграді щорічно влаштовувались чотири ярмарки. Особливо жваво торгували худобою, кіньми, зерном, вовною, салом, коноплями, будівельним лісом, землеробськими знаряддями тощо. Розвивалися в місті і ремесла. Наприкінці XVIII ст. в ньому працювали 4 цегельні, що виробляли понад 550 тис. штук цегли за рік, і 4 шкіряні заводи. Навколо міста було 35 вітряків, які належали багатим єлисаветградцям. У 1785 році купець Маслеников побудував тут один з перших в Росії цукровий завод, де працювали наймані робітники.
З 1829 року Єлисаветград став центром військових поселень на півдні України. В місті розмістили штаб-квартиру резервного кавалерійського корпусу. Постійно проводилися збори, огляди та ін. військові заходи. У 1834 році місто повністю підпорядковується військовому відомству - повітові адміністративні установи було переведено до Бобринця. З військових чинів призначався навіть голова міської думи.
На час реформи 1861 року тут діяли тільки дрібні підприємства, переважно для переробки сільськогосподарської сировини: 18 салотопних і миловарних, 6 шкіряних заводів, 5 тютюнових фабрик та 2 олійні. На них вироблялось продукції всього на 175 тис. крб. У місті були також каретні, ковальські, лимарські, столярні, мулярські, кушнірські, шевські майстерні. За рік 473 ремісники виробляли продукції на 200 тис. крб. Єлисаветград залишався значним торговим центром, який відігравав помітну роль у розширенні зв'язків краю з багатьма районами Росії. Щороку на його ярмарки тільки московські купці довозили товарів на суму понад 2 млн. крб.
Найзначн Ішим був Георгіївський ярмарок, що відбувався у квітні. На ньому переважала оптова торгівля. На цей ярмарок довозили товари з Москви, Нижнього Новгорода, Києва, Одеси, Херсона, Бердичева, Варшави. З багатьох міст Росії, з південних міст України, Бессарабії тощо прибували і покупці.
На початок 60-х років XIX ст. у місті налічувалося понад 23 тис. чоловік. Иай- численнішим станом були міщани: ремісники, дрібні торговці, домовласники. Вони платили подушну подать, різні збори за право виробляти й торгувати, відбували рекрутську повинність, аж до 1863 року підлягали фізичним покаранням. До 80-х років XVIII ст., коли фортеця служила військовим укріпленням, її коменданти примушували міщан косити сіно, возити дрова для потреб гарнізону. Під час воєн їм доводилося платити підвищені податі, виконувати гужову повинність, утримувати на свої кошти військовий лазарет тощо. На початку 60-х років з 2502 будинків в місті було
Кіровоград
Сторінка 2 з 32
за розпорядженням уряду. 29 червня 1754 року у фортеці відбулася перша ярмарка. На неї прибули купці з центральної Росії, Польщі, Молдавії, Криму та Туреччини. Торгували тут продуктами землеробства та тваринництва, а також полотном, парусиною, шерстю, винами.Якщо у 1757 році в слободі біля фортеці налічувалося всього 128 дворів (без військових будівель), то через 30 років було вже 1062 будинки, де хмешкало 4746 чоловік. Протягом 1788-1823 рр. кількість населення подвоїлась. Тут проживало 7340 міщан, 55 селян, 192 купці, 384 дворян, 450 військовослужбовців тощо.
Місто, що лежало на перетині шляхів з Чорноморського узбережжя в глиб Росії, до заснування Катеринослава, Одеси, Херсона та Миколаєва було основним торговельним пунктом на півдні України. Окремі єлисаветградські купці через Хаджи- бейську пристань торгували продуктами рільництва і тваринництва навіть із зарубіжними краївами. Вони часто перепродували в цих країнах товари, завезені до Єлисаветграда московськими та іншими російськими купцями. Особливим попитом за кордоном користувалося сало, що оброблялося в салотопнях - т. зв. салганах.
380-х років XVIII ст. у Єлисаветграді щорічно влаштовувались чотири ярмарки. Особливо жваво торгували худобою, кіньми, зерном, вовною, салом, коноплями, будівельним лісом, землеробськими знаряддями тощо. Розвивалися в місті і ремесла. Наприкінці XVIII ст. в ньому працювали 4 цегельні, що виробляли понад 550 тис. штук цегли за рік, і 4 шкіряні заводи. Навколо міста було 35 вітряків, які належали багатим єлисаветградцям. У 1785 році купець Маслеников побудував тут один з перших в Росії цукровий завод, де працювали наймані робітники.
З 1829 року Єлисаветград став центром військових поселень на півдні України. В місті розмістили штаб-квартиру резервного кавалерійського корпусу. Постійно проводилися збори, огляди та ін. військові заходи. У 1834 році місто повністю підпорядковується військовому відомству - повітові адміністративні установи було переведено до Бобринця. З військових чинів призначався навіть голова міської думи.
На час реформи 1861 року тут діяли тільки дрібні підприємства, переважно для переробки сільськогосподарської сировини: 18 салотопних і миловарних, 6 шкіряних заводів, 5 тютюнових фабрик та 2 олійні. На них вироблялось продукції всього на 175 тис. крб. У місті були також каретні, ковальські, лимарські, столярні, мулярські, кушнірські, шевські майстерні. За рік 473 ремісники виробляли продукції на 200 тис. крб. Єлисаветград залишався значним торговим центром, який відігравав помітну роль у розширенні зв'язків краю з багатьма районами Росії. Щороку на його ярмарки тільки московські купці довозили товарів на суму понад 2 млн. крб.
Найзначн Ішим був Георгіївський ярмарок, що відбувався у квітні. На ньому переважала оптова торгівля. На цей ярмарок довозили товари з Москви, Нижнього Новгорода, Києва, Одеси, Херсона, Бердичева, Варшави. З багатьох міст Росії, з південних міст України, Бессарабії тощо прибували і покупці.
На початок 60-х років XIX ст. у місті налічувалося понад 23 тис. чоловік. Иай- численнішим станом були міщани: ремісники, дрібні торговці, домовласники. Вони платили подушну подать, різні збори за право виробляти й торгувати, відбували рекрутську повинність, аж до 1863 року підлягали фізичним покаранням. До 80-х років XVIII ст., коли фортеця служила військовим укріпленням, її коменданти примушували міщан косити сіно, возити дрова для потреб гарнізону. Під час воєн їм доводилося платити підвищені податі, виконувати гужову повинність, утримувати на свої кошти військовий лазарет тощо. На початку 60-х років з 2502 будинків в місті було