Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На початку XX ст. в Єлисаветграді було 227 фабрично-заводських і ремісничих підприємств, де працювало понад 2 тис. робітників. Лише на п'ятьох з них було зайнято більше як по 50 чоловік. Майже на всіх фабрично-заводських підприємствах переважала ручна праця.
Основним джерелом поповнення робітників міста було селянство, що розорялося внаслідок розвитку капіталістичних відносин на селі. За загальноросійським переписом 1897 року число мешканців Єлисаветграда досягло 61 488 чоловік. Понад 43,5 тис. з них становили міщани (тобто робітники, ремісники, кустарі, торговці тощо), 11,6 тис.- селяни, 3275 - дворяни, 1047 - купці та інші. За даними того ж перепису, уродженців Єлисаветграда було тут трохи більше половини загальної кількості. Майже чверть жителів становили переселенці з інших губерній України та Центральної Росії. Дуже строкатим був національний склад населення. Тут проживали українці, росіяни, євреї, а також поляки, молдавани, болгари, німці та ін. Національну неоднорідність трудящих експлуататори намагалися використати у своїх класових цілях. Щоб перешкодити їм об'єднатися в боротьбі проти соціального гноблення, вони натравлювали робітників однієї національності на іншу, сіяли між ними недовір'я. Засилля іноземного капіталу, нещадна експлуатація трудящих, їх політичне безправ'я і національний гніт були характерними для соціального життя міста. Особливо важко доводилося робітникам. Іноземні капіталісти, користуючись пільгами царських властей, не тільки нещадно експлуатували їх, а й принижували їхню національну гідність. До другої половини XIX ст. робочий день па фабриках і заводах тривав 12-14 годин. Ще гіршим було становище тих, хто трудився у ремісничих майстернях. Учні, серед яких переважали діти, працювали 14-16 годин на добу, заробляючи по 13-14 копійок.
Тільки у 1897 році, наляканий розмахом страйкової боротьби в країні, царський уряд змушений був видати законоположення про обмеження робочого дня на фабриках і заводах до 11,5 години. Але підприємці, запроваджуючи надурочні роботи, під різними приводами порушували і цей куций закон. Про умови праці єлисаветградських робітників кореспондент «Искрьі» в липні 1903 року писав: «Порядки на наших заводах нічим не відрізняються від заводських порядків інших міст. Незліченні штрафи, брутальне поводження майстрів, що вдаються інколи до кулачної розправи, безперервне зниження розцінок без попередження робітників - така загальна характеристика нашого заводського режиму до теперішнього часу». У 1910 році місцева газета «Труд» повідомляла, що пекарів та шкіряників змушують працювати по 15-16 годин.
За свою важку працю трудящі одержували мізерну платню. їх середній місячний заробіток становив всього 22 крб. Навіть у період революції 1905-1907 рр., коли робітники добилися деякого підвищення зарплати, він не перевищував 31 крб. Капіталісти широко використовували працю жінок і дітей, а оплачували її значно нижче, ніж працю чоловіків. За офіційними даними, на машинобудівних заводах Єлисаветграда в 1907 році діти становили 25 проц. загальної кількості працюючих.
Трудящі були позбавлені елементарних політичних прав. У березні 1865 року створено повітову земську управу. В ході здійснення буржуазної судової реформи у 1868 році ліквідовано міський магістрат. З 1871 року при міській думі почав діяти її виконавчий орган - міська управа. Членами думи могли стати власники, які мали майна не менше як на 4 тис. крб., тобто - дворяни, капіталісти, чиновники, духівництво.
Нелюдські умови життя і праці, низька заробітна плата, політичне безправ'я - все це штовхало трударів на боротьбу за поліпшення свого становища. Але стихійні виступи окремих робітників у 60-80-х рр. XIX ст. жорстоко придушувалися.
Ще в середині 70-х років XIX ст. під впливом революційного руху в Росії в Єлисаветграді виник гурток народників, до якого входили представники прогресивної учнівської молоді. Гуртківці мали зв'язки з народницькими центрами в Петербурзі, Києві, Одесі й Харкові й одержували звідти нелегальпу літературу та зброю. В 1876 році гурток було викрито, а його учасників - заарештовано. Над членами цього народницького гуртка в грудні
Кіровоград
Сторінка 4 з 32
рядкову сівалку. їх винахід заводчик запатентував на своє ім'я. Після вдосконалення вона займала перше місце за якістю серед сівалок, які випускалися в країні і за рубежем, одержувала відзнаки на всеросійських і міжнародних виставках. Основним джерелом поповнення робітників міста було селянство, що розорялося внаслідок розвитку капіталістичних відносин на селі. За загальноросійським переписом 1897 року число мешканців Єлисаветграда досягло 61 488 чоловік. Понад 43,5 тис. з них становили міщани (тобто робітники, ремісники, кустарі, торговці тощо), 11,6 тис.- селяни, 3275 - дворяни, 1047 - купці та інші. За даними того ж перепису, уродженців Єлисаветграда було тут трохи більше половини загальної кількості. Майже чверть жителів становили переселенці з інших губерній України та Центральної Росії. Дуже строкатим був національний склад населення. Тут проживали українці, росіяни, євреї, а також поляки, молдавани, болгари, німці та ін. Національну неоднорідність трудящих експлуататори намагалися використати у своїх класових цілях. Щоб перешкодити їм об'єднатися в боротьбі проти соціального гноблення, вони натравлювали робітників однієї національності на іншу, сіяли між ними недовір'я. Засилля іноземного капіталу, нещадна експлуатація трудящих, їх політичне безправ'я і національний гніт були характерними для соціального життя міста. Особливо важко доводилося робітникам. Іноземні капіталісти, користуючись пільгами царських властей, не тільки нещадно експлуатували їх, а й принижували їхню національну гідність. До другої половини XIX ст. робочий день па фабриках і заводах тривав 12-14 годин. Ще гіршим було становище тих, хто трудився у ремісничих майстернях. Учні, серед яких переважали діти, працювали 14-16 годин на добу, заробляючи по 13-14 копійок.
Тільки у 1897 році, наляканий розмахом страйкової боротьби в країні, царський уряд змушений був видати законоположення про обмеження робочого дня на фабриках і заводах до 11,5 години. Але підприємці, запроваджуючи надурочні роботи, під різними приводами порушували і цей куций закон. Про умови праці єлисаветградських робітників кореспондент «Искрьі» в липні 1903 року писав: «Порядки на наших заводах нічим не відрізняються від заводських порядків інших міст. Незліченні штрафи, брутальне поводження майстрів, що вдаються інколи до кулачної розправи, безперервне зниження розцінок без попередження робітників - така загальна характеристика нашого заводського режиму до теперішнього часу». У 1910 році місцева газета «Труд» повідомляла, що пекарів та шкіряників змушують працювати по 15-16 годин.
За свою важку працю трудящі одержували мізерну платню. їх середній місячний заробіток становив всього 22 крб. Навіть у період революції 1905-1907 рр., коли робітники добилися деякого підвищення зарплати, він не перевищував 31 крб. Капіталісти широко використовували працю жінок і дітей, а оплачували її значно нижче, ніж працю чоловіків. За офіційними даними, на машинобудівних заводах Єлисаветграда в 1907 році діти становили 25 проц. загальної кількості працюючих.
Трудящі були позбавлені елементарних політичних прав. У березні 1865 року створено повітову земську управу. В ході здійснення буржуазної судової реформи у 1868 році ліквідовано міський магістрат. З 1871 року при міській думі почав діяти її виконавчий орган - міська управа. Членами думи могли стати власники, які мали майна не менше як на 4 тис. крб., тобто - дворяни, капіталісти, чиновники, духівництво.
Нелюдські умови життя і праці, низька заробітна плата, політичне безправ'я - все це штовхало трударів на боротьбу за поліпшення свого становища. Але стихійні виступи окремих робітників у 60-80-х рр. XIX ст. жорстоко придушувалися.
Ще в середині 70-х років XIX ст. під впливом революційного руху в Росії в Єлисаветграді виник гурток народників, до якого входили представники прогресивної учнівської молоді. Гуртківці мали зв'язки з народницькими центрами в Петербурзі, Києві, Одесі й Харкові й одержували звідти нелегальпу літературу та зброю. В 1876 році гурток було викрито, а його учасників - заарештовано. Над членами цього народницького гуртка в грудні