Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Жорстока експлуатація, злидні й голод спричиняли масові захворювання. Тільки 1892 року в Капітанівці відкрили лікарню на 24 ліжка, де хворим допомагали лікар і фельдшер. Переважна більшість жителів села не знала грамоти.
1860 року в селянській хаті почала діяти парафіяльна школа, де навчалося 22 дітей, головним чином із заможних родин. Учив їх відставний солдат, якому батьки учнів щорічно платили 25 крб. У 1863 році на громадські кошти для школи звели дерев'яний будинок. Власники цукроварні у 1899 році відкрили однокласну школу.
Перша світова війна принесла трудящим нові злигодні. Збільшувався робочий день, зменшувалася реальна заробітна плата на цукрозаводі. Нестерпним було життя тих, хто обробляв бурякові плантації. 4 травня 1915 року близько 70 жінок з Капітанівки і Тишківки поставили вимогу власникам цукроварні підвищити заробітну плату. Після погроз наглядача вони залишили роботу. До них приєдналися сільськогосподарські робітники з сусідніх економій. Підтримали страйкуючих і робітники цукрового заводу. 10 березня 1917 року на заводі відбувся мітинг з приводу повалення самодержавства. Наприкінці місяця робітники цукроварні та селяни Капітанівки й Тишківки утворили об'єднаний робітничо-селянський комітет, який поставив перед адміністрацією заводу вимогу про усунення ненависного управителя і повернення на роботу звільнених робітників. Підприємці змушені були піти на задоволення цих вимог.
З піднесенням зустріли трудящі Капітанівки звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 28 жовтня (9 листопада) 1917 року відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступив С. А. Погорілий. Він роз'яснив присутнім рішення II Всеросійського з'їзду Рад. Було вирішено послати вітальну телеграму Радянському уряду. Тут же провели добровільний збір коштів до фонду допомоги жертвам терору Тимчасового уряду. Гроші відправили Київській Раді робітничих депутатів. Після закінчення мітингу його учасники вишикувалися у велику колону і з червоними прапорами пройшли вулицями села. Маніфестанти співали революційних пісень, виголошували революційні лозунги.
Радянську владу в Капітанівці встановлено у лютому 1918 року після розгрому загону гайдамаків. Створений тоді ж ревком згуртував навколо себе бідноту, проводив велику роботу щодо втілення в життя декретів Радянської влади, приступив до розподілу поміщицької землі. На підприємстві обрали робітничий комітет, який здійснював контроль над виробництвом, а коли завод припинив роботу, члени комітету Є. К. Різниченко, П. С. Криворучко та інші організували цілодобову охорону націоналізованого підприємства. Капітанівці відправили кілька вагонів цукру трудящим Москви й Петрограда.
26 березня 1918 року на станції висадилося кілька австро-німецьких батальйонів. Окупанти, що зайняли село, грабували населення, розправлялися з активістами. Після їх відступу владу захопили петлюрівці. За дорученням Златопільського підпільного ревкому в Капітанівці деякий час працював член РСДРП(б) з 1910 року А. А. Тищенко. Під час облави його заарештували петлюрівці й після нелюдських катувань кинули ледве живого у підвал. Місцеві підпільники врятували і вилікували Тищенка (пізніше він був начальником продзагону, загинув 1921 року в боротьбі з бандитами). У грудні 1918 року під натиском частин Червоної Армії петлюрівці залишили Капітанівку.
Одразу ж у селі створено ревком, а на початку 1919 року відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Очолив її робітник Ф. М. Слабоус. Рада, насамперед, організувала надійну охорону цукрового заводу, здійснила націоналізацію лісопилки та 4 тис. десятин поміщицького лісу.
Капітанівка
Сторінка 2 з 8
17 589 десятин. У 1912 році 22 господарства зовсім не мали землі, у 64 - не було худоби. Розорені селяни поповнювали ряди робітників цукрового заводу. Щосезону протягом 1906-1912 рр. тут працювало 410-500 чоловік. За 1912-1914 рр. цукроварня значно розширилася. 1913 року було вироблено 276 тис. пудів цукру, тобто вдвічі більше проти 1893 року. Продукція в основному йшла на експорт. У ті ж роки збудовано залізничну станцію Капітанівка на лінії Одеса-Бахмач, що поліпшило умови вивезення цукру. 1860 року в селянській хаті почала діяти парафіяльна школа, де навчалося 22 дітей, головним чином із заможних родин. Учив їх відставний солдат, якому батьки учнів щорічно платили 25 крб. У 1863 році на громадські кошти для школи звели дерев'яний будинок. Власники цукроварні у 1899 році відкрили однокласну школу.
Перша світова війна принесла трудящим нові злигодні. Збільшувався робочий день, зменшувалася реальна заробітна плата на цукрозаводі. Нестерпним було життя тих, хто обробляв бурякові плантації. 4 травня 1915 року близько 70 жінок з Капітанівки і Тишківки поставили вимогу власникам цукроварні підвищити заробітну плату. Після погроз наглядача вони залишили роботу. До них приєдналися сільськогосподарські робітники з сусідніх економій. Підтримали страйкуючих і робітники цукрового заводу. 10 березня 1917 року на заводі відбувся мітинг з приводу повалення самодержавства. Наприкінці місяця робітники цукроварні та селяни Капітанівки й Тишківки утворили об'єднаний робітничо-селянський комітет, який поставив перед адміністрацією заводу вимогу про усунення ненависного управителя і повернення на роботу звільнених робітників. Підприємці змушені були піти на задоволення цих вимог.
З піднесенням зустріли трудящі Капітанівки звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 28 жовтня (9 листопада) 1917 року відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступив С. А. Погорілий. Він роз'яснив присутнім рішення II Всеросійського з'їзду Рад. Було вирішено послати вітальну телеграму Радянському уряду. Тут же провели добровільний збір коштів до фонду допомоги жертвам терору Тимчасового уряду. Гроші відправили Київській Раді робітничих депутатів. Після закінчення мітингу його учасники вишикувалися у велику колону і з червоними прапорами пройшли вулицями села. Маніфестанти співали революційних пісень, виголошували революційні лозунги.
Радянську владу в Капітанівці встановлено у лютому 1918 року після розгрому загону гайдамаків. Створений тоді ж ревком згуртував навколо себе бідноту, проводив велику роботу щодо втілення в життя декретів Радянської влади, приступив до розподілу поміщицької землі. На підприємстві обрали робітничий комітет, який здійснював контроль над виробництвом, а коли завод припинив роботу, члени комітету Є. К. Різниченко, П. С. Криворучко та інші організували цілодобову охорону націоналізованого підприємства. Капітанівці відправили кілька вагонів цукру трудящим Москви й Петрограда.
26 березня 1918 року на станції висадилося кілька австро-німецьких батальйонів. Окупанти, що зайняли село, грабували населення, розправлялися з активістами. Після їх відступу владу захопили петлюрівці. За дорученням Златопільського підпільного ревкому в Капітанівці деякий час працював член РСДРП(б) з 1910 року А. А. Тищенко. Під час облави його заарештували петлюрівці й після нелюдських катувань кинули ледве живого у підвал. Місцеві підпільники врятували і вилікували Тищенка (пізніше він був начальником продзагону, загинув 1921 року в боротьбі з бандитами). У грудні 1918 року під натиском частин Червоної Армії петлюрівці залишили Капітанівку.
Одразу ж у селі створено ревком, а на початку 1919 року відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Очолив її робітник Ф. М. Слабоус. Рада, насамперед, організувала надійну охорону цукрового заводу, здійснила націоналізацію лісопилки та 4 тис. десятин поміщицького лісу.