Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кінець XVIII - перша половина XIX ст. були часом визрівання в надрах феодально-кріпосницької системи капіталістичного способу виробництва. Швидкому розвитку цього процесу на півдні України сприяло широке втягнення поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини, посилення торговельних зв'язків між російськими й українськими землями, особливо після ліквідації в 1754 році митних кордонів. Один з найбільших ярмарків на півдні України - Георгіївський (Єлисаветград), що виник у 30-х роках XIX ст., стає складовою частиною загальноросій- ської ярмаркової торгівлі. На нього припадало напередодні реформи майже половина торгового обігу місцевих ярмарків у Херсонській губернії. У 1853 році тут було продано коней на 66,5 тис. крб. сріблом, волів- на 90 тис. крб., корів-на 38тис. крб.
Значним торговельним центром на той час став і Новомиргород, в якому щорічно збиралося 4 ярмарки, де торгували кіньми та великою рогатою худобою. Зростання вивозу хліба за кордон і густа сітка місцевих ярмарків створили сприятливі умови для поширення чумацького промислу і візникування, особливо в Олександрійському повіті.
Із становленням капіталістичних відносин поглиблюється процес товаризації сільськогосподарського виробництва. Через чорноморські порти продукти землеробства і тваринництва відправлялись на зовнішні ринки. Особливо збільшували виробництво сільськогосподарської продукції на продаж великі поміщики. Посилюється розвиток промислових підприємств для переробки продуктів хліборобства і тваринництва у Єлисаветграді, Новогеоргіївську, Олександрії, Бобринці, Новомиргороді та великих торгових селах Новоукраїнці, Голованівську, Златополі, Новоархангельську, Рівному, Хащуватому, Цибулевому тощо. У 40-50-х рр. XIX ст. в цих містах і селах налічувалося понад 200 промислових підприємств - салотопних (65), шкіряних, цегельних (39), винокурних (76), пивоварних, миловарних тощо, власниками яких були в основному купці. Млинів, переважно вітряних, працювало понад 3,5 тис. Діяли також фабрики і заводи для виготовлення скла, паперу, вапна, поташу, селітри.
В кінці 40-х на початку 50-х років XIX ст. на території сучасної області засновуються перші цукроварні. У 1846 році графи Бобринські збудували такий завод у Капітанівці, у 1851 році поміщики Терещенки - у Старій Осоті, а наступного року - в Олександрівці. У 1859 році споруджується цукровий завод у с. Могильному. На цих підприємствах поміщики використовували дешеву робочу силу кріпаків і найманих робітників з розорених селянських господарств. Вже в середині XIX ст. своєрідною біржею найманих робітників стають весняні ярмарки сіл Ревуцького (Добровеличківки), Седнівки, Братолюбівки, Устинівки, містечка Златополя тощо.
Перед реформою 1861 року за юридичним становищем, характером і розміром повинностей та платежів, величиною наділу тощо сільське населення краю поділялося на кілька груп, підгруп і розрядів. Основними були поміщицькі й державні селяни, військові поселенці. У 50-х роках поміщицькі селяни складали третину населення краю. У Єлисаветградському повіті їх було 34 537 ревізьких душ, в Олександрійському - 31 335. У Балтському, Гайсинському, Ольвіопольському (до 1795 року - Новомиргородський) та Чигиринському повітах, де переважали польські магнати, кріпаки становили близько 57-59 проц.
На ревізьку душу в середньому припадало 3,5 десятини землі. При достатній кількості родючих земель, близькості ринків, ще слабкому розвитку селянських промислів найвигіднішою формою експлуатації кріпаків тут стала панщина, яка досягла 156 днів на рік з двору. Тільки 1,2 проц. поміщицьких селян були на оброці. Близько 45 проц. поміщиків мали до 20, 40 проц.- до 100, і 12 проц.- володіли 100 і більше кріпаками. У дрібних маєтках часто застосовували одну з найжорстокіших форм кріпосницької експлуатації -
Кіровоградська область
Сторінка 12 з 51
Київської губернії, що почався під час Кримської війни. Записуючись у козаки, вони відмовлялися виконувати панщину, розпорядження урядовців. Значним антикріпосницьким виступом був також «похід у Таврію за волею» після закінчення Кримської війни. Сподіваючись звільнитись від кріпосницької залежності, селяни забирали своє, а часто й поміщицьке майно й цілими групамм втікали на південь. Найбільше вирушило в Таврію мешканців Бобринецького й Олександрійського повітів. Значним торговельним центром на той час став і Новомиргород, в якому щорічно збиралося 4 ярмарки, де торгували кіньми та великою рогатою худобою. Зростання вивозу хліба за кордон і густа сітка місцевих ярмарків створили сприятливі умови для поширення чумацького промислу і візникування, особливо в Олександрійському повіті.
Із становленням капіталістичних відносин поглиблюється процес товаризації сільськогосподарського виробництва. Через чорноморські порти продукти землеробства і тваринництва відправлялись на зовнішні ринки. Особливо збільшували виробництво сільськогосподарської продукції на продаж великі поміщики. Посилюється розвиток промислових підприємств для переробки продуктів хліборобства і тваринництва у Єлисаветграді, Новогеоргіївську, Олександрії, Бобринці, Новомиргороді та великих торгових селах Новоукраїнці, Голованівську, Златополі, Новоархангельську, Рівному, Хащуватому, Цибулевому тощо. У 40-50-х рр. XIX ст. в цих містах і селах налічувалося понад 200 промислових підприємств - салотопних (65), шкіряних, цегельних (39), винокурних (76), пивоварних, миловарних тощо, власниками яких були в основному купці. Млинів, переважно вітряних, працювало понад 3,5 тис. Діяли також фабрики і заводи для виготовлення скла, паперу, вапна, поташу, селітри.
В кінці 40-х на початку 50-х років XIX ст. на території сучасної області засновуються перші цукроварні. У 1846 році графи Бобринські збудували такий завод у Капітанівці, у 1851 році поміщики Терещенки - у Старій Осоті, а наступного року - в Олександрівці. У 1859 році споруджується цукровий завод у с. Могильному. На цих підприємствах поміщики використовували дешеву робочу силу кріпаків і найманих робітників з розорених селянських господарств. Вже в середині XIX ст. своєрідною біржею найманих робітників стають весняні ярмарки сіл Ревуцького (Добровеличківки), Седнівки, Братолюбівки, Устинівки, містечка Златополя тощо.
Перед реформою 1861 року за юридичним становищем, характером і розміром повинностей та платежів, величиною наділу тощо сільське населення краю поділялося на кілька груп, підгруп і розрядів. Основними були поміщицькі й державні селяни, військові поселенці. У 50-х роках поміщицькі селяни складали третину населення краю. У Єлисаветградському повіті їх було 34 537 ревізьких душ, в Олександрійському - 31 335. У Балтському, Гайсинському, Ольвіопольському (до 1795 року - Новомиргородський) та Чигиринському повітах, де переважали польські магнати, кріпаки становили близько 57-59 проц.
На ревізьку душу в середньому припадало 3,5 десятини землі. При достатній кількості родючих земель, близькості ринків, ще слабкому розвитку селянських промислів найвигіднішою формою експлуатації кріпаків тут стала панщина, яка досягла 156 днів на рік з двору. Тільки 1,2 проц. поміщицьких селян були на оброці. Близько 45 проц. поміщиків мали до 20, 40 проц.- до 100, і 12 проц.- володіли 100 і більше кріпаками. У дрібних маєтках часто застосовували одну з найжорстокіших форм кріпосницької експлуатації -