Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На кінець 1914 року в Єлисаветградському повіті було 7838 торговельно-промислових підприємств, в Олександрійському - 3648. Тут діяло також 18
кредитно-фінансових установ з річним оборотом 108,5 млн. крб. У 1910 році промисловість почала виходити з економічного застою. Цьому сприяли порівняно високі врожаї, зростання експорту хліба, в якому брала участь і сільська буржуазія - куркульство, значні урядові замовлення підприємствам у зв'язку з підготовкою до війни. На селі підвищився попит на товари металообробної промисловості (плуги, коси, жатки і т. п.). Так, якщо на кінець 1909 року в Єлисаветградському повіті річний обсяг продукції промислових підприємств становив 8,9 млн. крб., то через два роки він досяг 28 млн. крб., в Олександрійському - 8,9 млн. крб. На підприємствах Єлисаветградського та Олександрійського повітів у 1912 році працювало 21 тис. робітників.
Однак концентрація промислового виробництва була помітною лише в Єлисаветграді, де на підприємство в середньому припадало 35-37 робітників. На найбільшому з них -заводі Ельворті-налічувалося понад 2 тис. чоловік. Провідними галузями промисловості в краї були харчова і переробка сільськогосподарської сировини, де на підприємство припадало 3-5 робітників. У харчовій промисловості, особливо на цукрових заводах, працювали переважно сезонні робітники. Це утруднювало їх організацію в революційній боротьбі з підприємцями.
У роки нового революційного піднесення на підприємствах краю сталося 10 виступів. Найбільш масовими на півдні України були травневі страйки робітників заводу Ельворті в 1912 ропі. Високу оцінку їм дала «Правда», підкресливши згуртованість пролетаріату, його тверду рішучість не поступатись перед капіталістами. Робітники повіту взяли також участь у травневих політичних страйках 1913 - 1914 рр., вимагаючи 8-годинного робочого дня, ліквідації існуючого режиму. Вони були і в числі 8 тис. страйкуючих робітників Херсонської губернії у 1914 році. На селі продовжувалася боротьба проти поміщицького землеволодіння та куркульства.
На початку XX ст. на території краю проживало більше 1 млн. чоловік. Міське населення складало понад 11 проц. загальної кількості. Найбільшими містами були Єлисаветград - 61 488 чоловік, Бобринець - 14 281, Олександрія - 14 007, Ново- георгіївськ - 11 594, Новомиргород - 9364 чоловіка.
Понад 85 проц. населення становили українці. Були також росіяни, молдавани, болгари, поляки, євреї, німці. Зрушення в соціально-економічному житті мало позначилися на рівні медичного обслуговування трудящих, розвитку освіти й культури. Так, у 1912-1915 рр. в Єлисаветградському й Олександрійському повітах працювало тільки 56 медичних закладів, з них 46 лікарень і 10 лікарняних пунктів. їх обслуговували 76 лікарів, 50 фельдшерів, 40 акушерок. Тяжкі житлові умови, голодування викликали епідемії пошесних хвороб: віспи, холери, висипного і черевного тифу. Захворюваність серед дорослого населення становила 36,3 проц., серед дітей - 50,8 процента. Тільки під час епідемії тифу та холери в 1892 році у Знам'янці та Єлисаветграді почали діяти перші лікувально-продовольчі пункти, що здійснювали санітарний нагляд за сільськогосподарськими робітниками.
Переважна більшість населення не вміла ні читати, пі писати. 1897 року в Єлисаветградському повіті налічувалося 18 проц. письменних, в Олександрійському - 14 проц., в Єлисаветграді - 41 проп., у Бобринці - 27,5 проц., в Олександрії - 33 проц., Новогеоргіївську - 24 проц., у Новомиргороді - 22,8 проц. У 1912- 1914 рр. у 805 початкових земських і церковнопарафіяльних школах на території нинішньої області навчалося 83,2 тис. дітей, працювало 2004 вчителі. Багато дітей трудящих через нестатки не могли здобути і початкову освіту. Так, навіть у Єлисаветграді школу відвідувало 55 проц. дітей шкільного віку, в Бобринці - 39 проц., в Новомиргороді - 51 проц. В Єлисаветградському повіті 1916 року відмовлено в прийомі до школи 8499 дітям, або 42,5 проц. бажаючих вчитися. У Єлисаветграді, Олександрії, Новомиргороді та ін. містах діяло 25 гімназій,
Кіровоградська область
Сторінка 19 з 51
військовим загоном. 20 селян було кинуто у в'язницю. Внаслідок здійснення столипінського законодавства багато сільської бідноти остаточно порвало зв'язки з селом, поповнивши ряди пролетаріату.На кінець 1914 року в Єлисаветградському повіті було 7838 торговельно-промислових підприємств, в Олександрійському - 3648. Тут діяло також 18
Однак концентрація промислового виробництва була помітною лише в Єлисаветграді, де на підприємство в середньому припадало 35-37 робітників. На найбільшому з них -заводі Ельворті-налічувалося понад 2 тис. чоловік. Провідними галузями промисловості в краї були харчова і переробка сільськогосподарської сировини, де на підприємство припадало 3-5 робітників. У харчовій промисловості, особливо на цукрових заводах, працювали переважно сезонні робітники. Це утруднювало їх організацію в революційній боротьбі з підприємцями.
У роки нового революційного піднесення на підприємствах краю сталося 10 виступів. Найбільш масовими на півдні України були травневі страйки робітників заводу Ельворті в 1912 ропі. Високу оцінку їм дала «Правда», підкресливши згуртованість пролетаріату, його тверду рішучість не поступатись перед капіталістами. Робітники повіту взяли також участь у травневих політичних страйках 1913 - 1914 рр., вимагаючи 8-годинного робочого дня, ліквідації існуючого режиму. Вони були і в числі 8 тис. страйкуючих робітників Херсонської губернії у 1914 році. На селі продовжувалася боротьба проти поміщицького землеволодіння та куркульства.
На початку XX ст. на території краю проживало більше 1 млн. чоловік. Міське населення складало понад 11 проц. загальної кількості. Найбільшими містами були Єлисаветград - 61 488 чоловік, Бобринець - 14 281, Олександрія - 14 007, Ново- георгіївськ - 11 594, Новомиргород - 9364 чоловіка.
Понад 85 проц. населення становили українці. Були також росіяни, молдавани, болгари, поляки, євреї, німці. Зрушення в соціально-економічному житті мало позначилися на рівні медичного обслуговування трудящих, розвитку освіти й культури. Так, у 1912-1915 рр. в Єлисаветградському й Олександрійському повітах працювало тільки 56 медичних закладів, з них 46 лікарень і 10 лікарняних пунктів. їх обслуговували 76 лікарів, 50 фельдшерів, 40 акушерок. Тяжкі житлові умови, голодування викликали епідемії пошесних хвороб: віспи, холери, висипного і черевного тифу. Захворюваність серед дорослого населення становила 36,3 проц., серед дітей - 50,8 процента. Тільки під час епідемії тифу та холери в 1892 році у Знам'янці та Єлисаветграді почали діяти перші лікувально-продовольчі пункти, що здійснювали санітарний нагляд за сільськогосподарськими робітниками.
Переважна більшість населення не вміла ні читати, пі писати. 1897 року в Єлисаветградському повіті налічувалося 18 проц. письменних, в Олександрійському - 14 проц., в Єлисаветграді - 41 проп., у Бобринці - 27,5 проц., в Олександрії - 33 проц., Новогеоргіївську - 24 проц., у Новомиргороді - 22,8 проц. У 1912- 1914 рр. у 805 початкових земських і церковнопарафіяльних школах на території нинішньої області навчалося 83,2 тис. дітей, працювало 2004 вчителі. Багато дітей трудящих через нестатки не могли здобути і початкову освіту. Так, навіть у Єлисаветграді школу відвідувало 55 проц. дітей шкільного віку, в Бобринці - 39 проц., в Новомиргороді - 51 проц. В Єлисаветградському повіті 1916 року відмовлено в прийомі до школи 8499 дітям, або 42,5 проц. бажаючих вчитися. У Єлисаветграді, Олександрії, Новомиргороді та ін. містах діяло 25 гімназій,