Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Розвивалася борошномельна промисловість. Лише в Єлисаветградському повіті 1902 року налічувалось 173 парові і 163 водяні млини, 1577 вітряків. В Олександрійському та Єлисаветградському повітах діяло 18 винокурних заводів, у Гайсин- ському і Балтському повітах -5 таких підприємств. У 90-х роках XIX ст. на території краю було близько 200 підприємств з річним оборотом 18 млн. карбованців.
Великі кошти в розвиток сільськогосподарського машинобудування вкладали бельгійські, англійські, французькі, німецькі, швейцарські капіталісти, яким царський уряд забезпечував високі прибутки. У 1874 році англійці Роберт і Томас Ельворті засновують в Єлисаветграді підприємство для виготовлення сільськогосподарського інвентаря, яке незабаром перетворилося на завод сільськогосподарського машинобудування.
Сприятливі умови для експорту сільськогосподарських і промислових товарів через порти Чорного моря створювалися із введенням в дію залізниць: Балта - Єлисаветград (1868), Єлисаветград - Кременчук (1869), Знам'янка-Миколаїв (1873), Знам'янка-Фастів (1876).
У пореформений період виникають нові і розширюються діючі кустарні промисли та ремесла. Якщо в Єлисаветградському повіті ними займалися 6,4 проц. селянських господарств, то в Олександрійському - 17,5 проц. Значного розвитку набув деревообробний та інші лісові промисли в Аджамці, Знам'янці, Новогеоргіївську, Новому Стародубі, Новій Празі, Олександрівці, Цибулевому тощо. Ці населені пункти славилися колісниками, стельмахами, різчиками посуду, меблярами, столярами. Центрами гончарного виробництва стали села Мошорине (80 майстрів), Ревівка (60 майстрів), Скубіївка, Новогеоргіївськ, Табурище, Талова Балка. Власники великих майстерень користувалися найманою працею. За межі домашньої промисловості вийшли чимбарство, виготовлення одягу і взуття, добування дьогтю й смоли. Вироби ремісників потрапляли не тільки на місцеві ярмарки, а й у Каховку, Херсон, Керч та ін. міста.
Щорічно у 85 населених пунктах Єлисаветградського й Олександрійського повітів відбувалися ярмарки і базари. Наприкінці XIX ст. на території краю налічувалося 2140 торговельних закладів з оборотом 19,6 млн. крб. Міста Єлисаветград, Новомиргород ще з середини XIX ст. стають центрами кінських ярмарків на півдні України.
Порівняно швидко розвивався капіталізм і в сільському господарстві, хоч на території області зберігалося велике поміщицьке землеволодіння. В 90-х роках 62,6 проц. землі Єлисаветградського повіту належало великим землевласникам. 167 з них мали по 1-5 тис. десятин. В Олександрійському повіті 482 поміщики володіли 359 378 десятинами (54,8 проц.), або вдвічі більше, ніж 48,5 тис. селянських господарств цього ж повіту. У 1899 році тут було 29 маєтків з 17,5 тис. десятин землі. Казенні землі в цих повітах становили 219 442 десятини. Поміщицьке господарство починає працювати, головним чином, на ринок.
Чимало поміщиків на кабальних умовах здавали землю в оренду. Селяни Олександрійського повіту орендували в середньому по 3,7 десятини на двір і платили 14 крб. 80 коп. щорічно, Єлисаветградського - по 4,9 десятини (24 крб. 26 коп.). Розповсюджений був один із різновидів відробіткової оренди - половинщина. Наприклад, в економії графа М. Толстого в Онуфріївській волості селяни-орендарі віддавали поміщику кожен другий сніп.
З розвитком капіталізму відбувається швидкий процес класового розшарування селянства. У 90-х роках лише в Єлисаветградському повіті куркульські господарства зосередили по 40 і більше десятин землі, в той час як на бідняцький двір припадало 3,3 десятини. Безземельних селянських дворів у Єлисаветградському повіті налічувалось 25,5 проц., в Олександрійському - 19 проц. загальної кількості. У цих же повітах 20 проц. селянських дворів не мали тягла, а 44 проц. самостійно, без супряги, не могли засівати поля. Бідняки обробляли землю убогою прадідівською технікою. Обезземелені селяни перетворювалися на сільських пролетарів.
Кіровоградська область
Сторінка 15 з 51
капіталістичні відносини. Значного розвитку набула промисловість, особливо цукрова і сільськогосподарське машинобудування. Цукрова промисловість була представлена Грушків- ським, Маловисківським, Староосотянським, Сальківським, Капітанівським, Мо- гильнянським, Перегонівським, Олександрівським і Саблино-Знам'янським заводами. На початку XX ст. вони виробляли 1,5 млн. пудів цукру. Великі кошти в розвиток сільськогосподарського машинобудування вкладали бельгійські, англійські, французькі, німецькі, швейцарські капіталісти, яким царський уряд забезпечував високі прибутки. У 1874 році англійці Роберт і Томас Ельворті засновують в Єлисаветграді підприємство для виготовлення сільськогосподарського інвентаря, яке незабаром перетворилося на завод сільськогосподарського машинобудування.
Сприятливі умови для експорту сільськогосподарських і промислових товарів через порти Чорного моря створювалися із введенням в дію залізниць: Балта - Єлисаветград (1868), Єлисаветград - Кременчук (1869), Знам'янка-Миколаїв (1873), Знам'янка-Фастів (1876).
У пореформений період виникають нові і розширюються діючі кустарні промисли та ремесла. Якщо в Єлисаветградському повіті ними займалися 6,4 проц. селянських господарств, то в Олександрійському - 17,5 проц. Значного розвитку набув деревообробний та інші лісові промисли в Аджамці, Знам'янці, Новогеоргіївську, Новому Стародубі, Новій Празі, Олександрівці, Цибулевому тощо. Ці населені пункти славилися колісниками, стельмахами, різчиками посуду, меблярами, столярами. Центрами гончарного виробництва стали села Мошорине (80 майстрів), Ревівка (60 майстрів), Скубіївка, Новогеоргіївськ, Табурище, Талова Балка. Власники великих майстерень користувалися найманою працею. За межі домашньої промисловості вийшли чимбарство, виготовлення одягу і взуття, добування дьогтю й смоли. Вироби ремісників потрапляли не тільки на місцеві ярмарки, а й у Каховку, Херсон, Керч та ін. міста.
Щорічно у 85 населених пунктах Єлисаветградського й Олександрійського повітів відбувалися ярмарки і базари. Наприкінці XIX ст. на території краю налічувалося 2140 торговельних закладів з оборотом 19,6 млн. крб. Міста Єлисаветград, Новомиргород ще з середини XIX ст. стають центрами кінських ярмарків на півдні України.
Порівняно швидко розвивався капіталізм і в сільському господарстві, хоч на території області зберігалося велике поміщицьке землеволодіння. В 90-х роках 62,6 проц. землі Єлисаветградського повіту належало великим землевласникам. 167 з них мали по 1-5 тис. десятин. В Олександрійському повіті 482 поміщики володіли 359 378 десятинами (54,8 проц.), або вдвічі більше, ніж 48,5 тис. селянських господарств цього ж повіту. У 1899 році тут було 29 маєтків з 17,5 тис. десятин землі. Казенні землі в цих повітах становили 219 442 десятини. Поміщицьке господарство починає працювати, головним чином, на ринок.
Чимало поміщиків на кабальних умовах здавали землю в оренду. Селяни Олександрійського повіту орендували в середньому по 3,7 десятини на двір і платили 14 крб. 80 коп. щорічно, Єлисаветградського - по 4,9 десятини (24 крб. 26 коп.). Розповсюджений був один із різновидів відробіткової оренди - половинщина. Наприклад, в економії графа М. Толстого в Онуфріївській волості селяни-орендарі віддавали поміщику кожен другий сніп.
З розвитком капіталізму відбувається швидкий процес класового розшарування селянства. У 90-х роках лише в Єлисаветградському повіті куркульські господарства зосередили по 40 і більше десятин землі, в той час як на бідняцький двір припадало 3,3 десятини. Безземельних селянських дворів у Єлисаветградському повіті налічувалось 25,5 проц., в Олександрійському - 19 проц. загальної кількості. У цих же повітах 20 проц. селянських дворів не мали тягла, а 44 проц. самостійно, без супряги, не могли засівати поля. Бідняки обробляли землю убогою прадідівською технікою. Обезземелені селяни перетворювалися на сільських пролетарів.