Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У 50-х роках значно збільшилась кількість дворових людей. Так, у Єлисаветградському й Олександрійському повітах їх налічувалось понад 14,5 тис. Поширеною була, особливо після інвентарної реформи 1848 року на Правобережній Україні, категорія селян, які мали лише садиби
(городники), чимало було піших (безтяглових) бобилів, халупників, що зовсім не мали землі. Порівняно невелику групу складали казенні селяни (204 двори з населенням 1070 чоловік), на ревізьку душу яких перед реформою припадало в середньому від 4 до 8 десятин землі.
Найчисленнішу групу сільських жителів становили державні селяни з військових поселенців. За X ревізією (1857 рік) у Єлисаветградському й Олександрійському повітах їх налічувалось 221,5 тис.- майже 70 проц. населення краю. Серед них господарів першого розряду було 5311 чоловік, другого - 12 301, негосподарів та інвалідів - 32 тис. На ревізьку душу в середньому припадало 8 десятин землі. Поселенці ділилися на групи, що мали повні, половинні і четвертні наділи. Перші з наділом 12-14 десятин складали 12,8 проц., другі (6-12 десятин) - 29,8 проц. і треті - (3-6 десятин) - 57,4 проц. Якщо господарі двох перших розрядів мали по 2-3 пари волів, то більшість поселенців була безтягловою і експлуатувалась багатою верхівкою. 1857 року царський уряд приступив до ліквідації військових поселень, які не виправдали його сподівань. Замість надійної опори самодержавству в боротьбі з наростаючим революційним рухом, вони перетворились на осередки небезпечних для царизму соціальних сил. Ліквідація поселень проводилась у кілька етапів. Перший, 1857 року, майже не змінив економічного становища поселенців. Як і раніше, вони обробляли громадські лани під суворим наглядом командирів. Скасовувалась лише тяжка військова муштра. Через два роки поселенці дістали т. зв. тимчасові наділи - 4-5 десятин орних земель і сінокосів на ревізьку душу. До 1866 року за ці наділи треба було сплачувати поземельний податок, який замінив численні повинності і включав подушне, оброк, мирські й додаткові побори тощо - 6 крб. 65 коп. з ревізької душі (на 12 проц. більше, ніж у казенних селян).
На початку XIX ст. на території краю було 3 міста та 5 містечок. Переважна більшість населення - 81 проц.- мешкала у сільських населених пунктах. Характерними для цього часу були українські і російські поселення - села, хутори, слободи - з безсистемною вуличною забудовою. Центральне місце в селянській садибі займало житло-хата невеликого розміру з однієї кімнати, часто навіть без сіней. У зв'язку з відсутністю лісів будівництво житла коштувало дуже дорого, що було не під силу бідним переселенцям, і вони часто мешкали в землянках. Заможні господарі ставили хати найчастіше з каменю і цегли.
Під час створення військових поселень за планом Аракчеєва ліквідовано понад 600 малих сіл і хуторів - їх жителів примусили переселитися на Подністров'я. Так сталося з Дмитрівною, Плахтіївкою, Плоским, Ухівкою та ін. селами.
В першій половині XIX ст. на території сучасної області діяли лише два військові лазарети і лікарня в Єлисаветграді з одним лікарем. У волостях військових поселень працювало по фельдшеру, які іноді з дозволу начальства обслуговували й цивільне населення.
Тривалий час єдиним навчальним закладом краю було перше повітове (початкове) училище на 68 дітей, відкрите в Єлисаветграді 1811 року. Лише в середині 30-х років XIX ст. відкрито кілька парафіяльних шкіл у великих торгових селах та містечках, повітових шкіл та училищ. В Єлисаветграді, Олександрії, Новомиргороді, Бобринці у 40-50-х рр. XIX ст. було три повітові училища, трикласна повітова школа, які здебільшого давали лише початкову освіту. У 1764 році Сенат передав із
кадетського корпусу Новоросійському губернському правлінню, яке перебувало тоді в Єлисаветграді, друкарський верстат з устаткуванням, шрифт, а також спеціалістів. Через рік тут вийшли перші книги: «Азбука» і комедія Ж.-Ж.Руссо «Кофейний дім».
На початку XIX ст. в Єлисаветграді збудовано приміщення стаціонарного театру. Сюди приїздили відомі на той час трупи Л. Д. Штейна, Д. Д. Жураховського та інших. У містечках і селах на ярмарках гастролювали
Кіровоградська область
Сторінка 13 з 51
місячину, коли поміщики переводили безземельних і розорених селян на постійну панщину з видачею місячного утримання натурою.У 50-х роках значно збільшилась кількість дворових людей. Так, у Єлисаветградському й Олександрійському повітах їх налічувалось понад 14,5 тис. Поширеною була, особливо після інвентарної реформи 1848 року на Правобережній Україні, категорія селян, які мали лише садиби
Найчисленнішу групу сільських жителів становили державні селяни з військових поселенців. За X ревізією (1857 рік) у Єлисаветградському й Олександрійському повітах їх налічувалось 221,5 тис.- майже 70 проц. населення краю. Серед них господарів першого розряду було 5311 чоловік, другого - 12 301, негосподарів та інвалідів - 32 тис. На ревізьку душу в середньому припадало 8 десятин землі. Поселенці ділилися на групи, що мали повні, половинні і четвертні наділи. Перші з наділом 12-14 десятин складали 12,8 проц., другі (6-12 десятин) - 29,8 проц. і треті - (3-6 десятин) - 57,4 проц. Якщо господарі двох перших розрядів мали по 2-3 пари волів, то більшість поселенців була безтягловою і експлуатувалась багатою верхівкою. 1857 року царський уряд приступив до ліквідації військових поселень, які не виправдали його сподівань. Замість надійної опори самодержавству в боротьбі з наростаючим революційним рухом, вони перетворились на осередки небезпечних для царизму соціальних сил. Ліквідація поселень проводилась у кілька етапів. Перший, 1857 року, майже не змінив економічного становища поселенців. Як і раніше, вони обробляли громадські лани під суворим наглядом командирів. Скасовувалась лише тяжка військова муштра. Через два роки поселенці дістали т. зв. тимчасові наділи - 4-5 десятин орних земель і сінокосів на ревізьку душу. До 1866 року за ці наділи треба було сплачувати поземельний податок, який замінив численні повинності і включав подушне, оброк, мирські й додаткові побори тощо - 6 крб. 65 коп. з ревізької душі (на 12 проц. більше, ніж у казенних селян).
На початку XIX ст. на території краю було 3 міста та 5 містечок. Переважна більшість населення - 81 проц.- мешкала у сільських населених пунктах. Характерними для цього часу були українські і російські поселення - села, хутори, слободи - з безсистемною вуличною забудовою. Центральне місце в селянській садибі займало житло-хата невеликого розміру з однієї кімнати, часто навіть без сіней. У зв'язку з відсутністю лісів будівництво житла коштувало дуже дорого, що було не під силу бідним переселенцям, і вони часто мешкали в землянках. Заможні господарі ставили хати найчастіше з каменю і цегли.
Під час створення військових поселень за планом Аракчеєва ліквідовано понад 600 малих сіл і хуторів - їх жителів примусили переселитися на Подністров'я. Так сталося з Дмитрівною, Плахтіївкою, Плоским, Ухівкою та ін. селами.
В першій половині XIX ст. на території сучасної області діяли лише два військові лазарети і лікарня в Єлисаветграді з одним лікарем. У волостях військових поселень працювало по фельдшеру, які іноді з дозволу начальства обслуговували й цивільне населення.
Тривалий час єдиним навчальним закладом краю було перше повітове (початкове) училище на 68 дітей, відкрите в Єлисаветграді 1811 року. Лише в середині 30-х років XIX ст. відкрито кілька парафіяльних шкіл у великих торгових селах та містечках, повітових шкіл та училищ. В Єлисаветграді, Олександрії, Новомиргороді, Бобринці у 40-50-х рр. XIX ст. було три повітові училища, трикласна повітова школа, які здебільшого давали лише початкову освіту. У 1764 році Сенат передав із
кадетського корпусу Новоросійському губернському правлінню, яке перебувало тоді в Єлисаветграді, друкарський верстат з устаткуванням, шрифт, а також спеціалістів. Через рік тут вийшли перші книги: «Азбука» і комедія Ж.-Ж.Руссо «Кофейний дім».
На початку XIX ст. в Єлисаветграді збудовано приміщення стаціонарного театру. Сюди приїздили відомі на той час трупи Л. Д. Штейна, Д. Д. Жураховського та інших. У містечках і селах на ярмарках гастролювали