Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Було поширене купецьке землеволодіння. Так, серед поміщиків Олександрійського повіту у 1784 році значилися купці Цибульський, що мав 182 десятини землі, Турчанінов (1356 десятин). У Єлисаветградському повіті купцю Масленикову та його родичам належали села - Маслениківка (660 десятин) і Масляникова (312 десятин).
Щоб забезпечити свої маєтки робочою силою, поміщики часто переселяли з центральних районів Росії цілі села. Так виросли Камбурліївка, Аудиторівка, Карбівка, Миронівка, Макарівка, Сніжкове, Скалеве, Пантазіївка, Федірки та ін. населені пункти сучасної Кіровоградщини. В кінці XVIII ст. на поміщицьких землях жили ще в основному вільні поселенці. Ця категорія складалася з колишніх запорізьких козаків, лівобережного козацтва, посполитих, що уникли закріпачення, селян-втікачів з Правобережної України. їх налічувалося 1784 року 33 637 чоловік. Як правило, вони укладали з поміщиками контракти, за якими одержували у користування землю. За неї доводилося виконувати різні повинності, сплачувати чинш, віддавати десяту частину врожаю. Проте з розширенням сільськогосподарського виробництва поміщики за допомогою уряду повели посилений наступ на права вільних поселенців, домагаючись прикріплення їх до землі. 12 грудня 1796 року царський уряд видав указ, за яким заборонялися будь-які переходи селян в південних районах. Цей указ був важливим заходом на шляху закріпачення селянства, в першу чергу, поселенців на поміщицьких землях. Якщо в кінці XVIII ст. панщина лише частково переважала оброк, то з початку наступного століття на території сучасної Кіровоградщини вона стає головною формою феодального визиску селян. За найменшу провину поміщики жорстоко карали кріпаків - заковували у кайдани, морили їх голодом, били різками. Часто селян продавали, обмінювали на собак.
Значну частину сільського населення краю становили державні селяни (у 80 роках XVIII ст. т. зв. військові поселяни). На 1784 рік в Єлисаветградському, Олександрійському і Ольвіопольському повітах їх налічувалося 31 458 чоловік. Вони мали сплачувати поземельний податок і поставляти необхідну кількість солдатів у військові частини, переважно у Катеринославську кінноту, пізніше - у Катеринославське козацьке військо. В 1787 році було переселено у красносільські маєтки
(нинішній Олександрівський район) кілька тисяч бузьких козаків, яких через 10 років перевели на становище державних селян. Вони заснували тут 12 станиць: Красносілля, Михайлівку, Гутницьку, Водяну та ін.
У 1788 році до складу військових поселенців були зараховані 4860 розкольників, які жили в Єлисаветградському та Олександрійському повітах і до цього часу не відбували військової повинності. Після ліквідації в 1796 році Катеринославського козацького війська всі військові поселяни також були віднесені до державних селян. Навколишні поміщики часто відбирали у них кращі наділи, а казенні села іноді ставали приватновласницькими. Так, села Троянове Єлисаветградського і Аврамівка Олександрійського повітів, що у 1787 році значилися казенними, через 40 років стали поміщицькими. Всі групи селянства зазнавали жорстокої експлуатації з боку поміщиків та феодально-кріпосницької держави. Навіть Херсонська палата кримінального суду 1827 року змушена була винести вирок про заслання до Сибіру поміщика Єлисаветградського повіту Варун-Секрета за неймовірні знущання над кріпаками.
Погіршення становища трудящих наприкінці XVIII ст., зв'язане з посиленням закріпачення і зростанням феодальних повинностей, активізувало антикріпосницький рух. У 1795-1796 рр. частина селян Олександрійського
Кіровоградська область
Сторінка 10 з 51
Вживаючи заходів для зміцнення феодально-кріпосницьких відносин, царський уряд стимулював розвиток поміщицького господарства. На початку 80-х років XVIII ст. норма поміщицького землеволодіння була збільшена до 12 тис. десятин, але й вона не була межею - бо поміщик міг мати кілька маєтків. Дозволялося продавати землю тільки заселену, а купувати її мали право лише дворяни. Поряд з царськими сановниками, генералами, які володіли десятками тисяч десятин землі, значний прошарок великих землевласників на території краю становили офіцери, чиновники, представники колишньої козацької старшини та новосербської військової адміністрації: Волевичі, Авраменки, Бутовичі, Чечелі, Камбурлеї, Адабаші, Звєрєви, Серезлії, Цвітановичі, Ерделі тощо. Щоб забезпечити свої маєтки робочою силою, поміщики часто переселяли з центральних районів Росії цілі села. Так виросли Камбурліївка, Аудиторівка, Карбівка, Миронівка, Макарівка, Сніжкове, Скалеве, Пантазіївка, Федірки та ін. населені пункти сучасної Кіровоградщини. В кінці XVIII ст. на поміщицьких землях жили ще в основному вільні поселенці. Ця категорія складалася з колишніх запорізьких козаків, лівобережного козацтва, посполитих, що уникли закріпачення, селян-втікачів з Правобережної України. їх налічувалося 1784 року 33 637 чоловік. Як правило, вони укладали з поміщиками контракти, за якими одержували у користування землю. За неї доводилося виконувати різні повинності, сплачувати чинш, віддавати десяту частину врожаю. Проте з розширенням сільськогосподарського виробництва поміщики за допомогою уряду повели посилений наступ на права вільних поселенців, домагаючись прикріплення їх до землі. 12 грудня 1796 року царський уряд видав указ, за яким заборонялися будь-які переходи селян в південних районах. Цей указ був важливим заходом на шляху закріпачення селянства, в першу чергу, поселенців на поміщицьких землях. Якщо в кінці XVIII ст. панщина лише частково переважала оброк, то з початку наступного століття на території сучасної Кіровоградщини вона стає головною формою феодального визиску селян. За найменшу провину поміщики жорстоко карали кріпаків - заковували у кайдани, морили їх голодом, били різками. Часто селян продавали, обмінювали на собак.
Значну частину сільського населення краю становили державні селяни (у 80 роках XVIII ст. т. зв. військові поселяни). На 1784 рік в Єлисаветградському, Олександрійському і Ольвіопольському повітах їх налічувалося 31 458 чоловік. Вони мали сплачувати поземельний податок і поставляти необхідну кількість солдатів у військові частини, переважно у Катеринославську кінноту, пізніше - у Катеринославське козацьке військо. В 1787 році було переселено у красносільські маєтки
(нинішній Олександрівський район) кілька тисяч бузьких козаків, яких через 10 років перевели на становище державних селян. Вони заснували тут 12 станиць: Красносілля, Михайлівку, Гутницьку, Водяну та ін.
У 1788 році до складу військових поселенців були зараховані 4860 розкольників, які жили в Єлисаветградському та Олександрійському повітах і до цього часу не відбували військової повинності. Після ліквідації в 1796 році Катеринославського козацького війська всі військові поселяни також були віднесені до державних селян. Навколишні поміщики часто відбирали у них кращі наділи, а казенні села іноді ставали приватновласницькими. Так, села Троянове Єлисаветградського і Аврамівка Олександрійського повітів, що у 1787 році значилися казенними, через 40 років стали поміщицькими. Всі групи селянства зазнавали жорстокої експлуатації з боку поміщиків та феодально-кріпосницької держави. Навіть Херсонська палата кримінального суду 1827 року змушена була винести вирок про заслання до Сибіру поміщика Єлисаветградського повіту Варун-Секрета за неймовірні знущання над кріпаками.
Погіршення становища трудящих наприкінці XVIII ст., зв'язане з посиленням закріпачення і зростанням феодальних повинностей, активізувало антикріпосницький рух. У 1795-1796 рр. частина селян Олександрійського