Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У 50-60 рр. XVIII ст. через російські форпости Нової Сербії і Новослобідського полку продовжували прориватися гайдамацькі загони, які громили польську шляхту на Правобережній Україні. З грудня 1750 по листопад 1757 року гайдамаки завдали шляхті лише Брацлавського воєводства збитків на 4 млн. 12 тис. злотих,
знищили 359 поміщиків. Вони побували у 40 містах і містечках, 199 селах. За даними Брацлавської прикордонної комісії, у 1755-1757 рр. гайдамацькі загони зруйнували маєтки магната Ф. Потоцького в районі Торговиці, Грушок, Нерубайки, Ка- м'янечого, Голованівська. У 1759 році гайдамаки кілька разів нападали на володіння магнатів Любомирських в районі Синюхи і Новомиргорода.
Об'єктами нападів гайдамаків, до яких нерідко приєднувалися й наймити старшин і заможних козаків, часто стають хутори, слободи, маєтки новосербських офіцерів, старшини Новослобідського полку, поміщиків Єлисаветинської провінції.
Широкий відгомін на території нинішньої Кіровоградщини мало велике селянське повстання 1768 року на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту - Коліївщина. Вже весною того року в північно-східній частині краю, в районі Цибулевого і Цвітного, почали гуртуватися повстанці. У загонах гайдамацького ватажка С. Неживого були жителі фортеці св. Єлисавети. Чимало учасників загонів М. Залізняка, Г. Саражина, В. Щербини, К. Крутя та інших походили з різних районів Єлисаветинської провінції. Разом з українцями і росіянами у повстанському русі брали участь солдати новосербських поселень. Так, за участь у Коліївщині до в'язниці потрапили серби Побушкаревич і Требинський. Значно вплинула на розвиток визвольного руху в Єлисаветинській провінції селянська війна під проводом О. Пугачова. Знову активізувалися гайдамацькі виступи. Протягом 1773- 1775 рр. збройні сутички між гайдамаками і військовими поселенцями охопили всю провінцію.
З початком російсько-турецької війни 1768-1774 рр. у межі Єлисаветинської провінції вдерлася велика татарська орда на чолі з ханом Керим-Гіреєм. Уникаючи боїв з регулярними частинами російських військ, татарські загони грабували населення, спалювали населені пункти. За наказом хана татари мали, «поділившись, покрити всю територію Нової Сербії, спалити всі села і весь врожай, захопити в полон жителів і погнати з собою худобу». Загарбники завдали великої шкоди місцевому населенню. Лише в Єлисаветинській провінції вигнано в полон близько тисячі чоловік, знищено десятки сіл, понад тисячу будинків. Проте прорватися далі фортеці св. Єлисавети татари не змогли - їх відбили російські війська на чолі з генерал-майором Ісаковим. Це був останній напад кримських татар на південні землі Російської держави.
Влітку 1769 року у фортеці св. Єлисавети дислоковано штаб 2-ї російської армії, якою командував П. О. Рум'янцев. До її складу, крім регулярних військ, увійшли гусарські та пікінерські поселені частини з Єлисаветинської провінції, які відзначилися в боях проти турків у Молдавії й Волощині.
Після укладення Кючук-Кайнарджійського миру до Росії відійшла територія в пониззях Дніпра і Південного Бугу, а з ліквідацією царським урядом Запорізької Січі до складу Новоросійської губернії були передані й колишні запорізькі землі. Єлисаветинська провінція втрачає прикордонне військово-стратегічне значення. В 1783 році царський уряд включив усі землі Південної України до Катеринославського намісництва. Кордони його проходили вздовж Бугу до гирла Синюхи (прикордоння з Туреччиною), далі Синюхою, Виссю і Тясьмином (прикордоння з Польщею) і вище Крюкова та Кременчука - до Дніпра. У складі Катеринославського намісництва були й Новомиргородський (згодом - Ольвіопольський), Єлисаветградський і Олександрійський повіти, до яких входила основна територія сучасної Кіровоградської області. 1795 року Новомиргородський та Єлисаветградський повіти передано до новоствореного Вознесенського намісництва. Олександрійський повіт залишався в Катеринославському намісництві. Проте вже 1797 року обидва намісництва були об'єднані в Новоросійську губернію, яка проіснувала до 1802 року. В 1799 році
Кіровоградська область
Сторінка 8 з 51
цілими слободами, з дітьми й дружинами. У1774 році колишній полковий суддя поміщик Бутович скаржився, що його піддані з Лозуватої Балки втекли на Січ під збройною охороною запорожців.У 50-60 рр. XVIII ст. через російські форпости Нової Сербії і Новослобідського полку продовжували прориватися гайдамацькі загони, які громили польську шляхту на Правобережній Україні. З грудня 1750 по листопад 1757 року гайдамаки завдали шляхті лише Брацлавського воєводства збитків на 4 млн. 12 тис. злотих,
Об'єктами нападів гайдамаків, до яких нерідко приєднувалися й наймити старшин і заможних козаків, часто стають хутори, слободи, маєтки новосербських офіцерів, старшини Новослобідського полку, поміщиків Єлисаветинської провінції.
Широкий відгомін на території нинішньої Кіровоградщини мало велике селянське повстання 1768 року на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту - Коліївщина. Вже весною того року в північно-східній частині краю, в районі Цибулевого і Цвітного, почали гуртуватися повстанці. У загонах гайдамацького ватажка С. Неживого були жителі фортеці св. Єлисавети. Чимало учасників загонів М. Залізняка, Г. Саражина, В. Щербини, К. Крутя та інших походили з різних районів Єлисаветинської провінції. Разом з українцями і росіянами у повстанському русі брали участь солдати новосербських поселень. Так, за участь у Коліївщині до в'язниці потрапили серби Побушкаревич і Требинський. Значно вплинула на розвиток визвольного руху в Єлисаветинській провінції селянська війна під проводом О. Пугачова. Знову активізувалися гайдамацькі виступи. Протягом 1773- 1775 рр. збройні сутички між гайдамаками і військовими поселенцями охопили всю провінцію.
З початком російсько-турецької війни 1768-1774 рр. у межі Єлисаветинської провінції вдерлася велика татарська орда на чолі з ханом Керим-Гіреєм. Уникаючи боїв з регулярними частинами російських військ, татарські загони грабували населення, спалювали населені пункти. За наказом хана татари мали, «поділившись, покрити всю територію Нової Сербії, спалити всі села і весь врожай, захопити в полон жителів і погнати з собою худобу». Загарбники завдали великої шкоди місцевому населенню. Лише в Єлисаветинській провінції вигнано в полон близько тисячі чоловік, знищено десятки сіл, понад тисячу будинків. Проте прорватися далі фортеці св. Єлисавети татари не змогли - їх відбили російські війська на чолі з генерал-майором Ісаковим. Це був останній напад кримських татар на південні землі Російської держави.
Влітку 1769 року у фортеці св. Єлисавети дислоковано штаб 2-ї російської армії, якою командував П. О. Рум'янцев. До її складу, крім регулярних військ, увійшли гусарські та пікінерські поселені частини з Єлисаветинської провінції, які відзначилися в боях проти турків у Молдавії й Волощині.
Після укладення Кючук-Кайнарджійського миру до Росії відійшла територія в пониззях Дніпра і Південного Бугу, а з ліквідацією царським урядом Запорізької Січі до складу Новоросійської губернії були передані й колишні запорізькі землі. Єлисаветинська провінція втрачає прикордонне військово-стратегічне значення. В 1783 році царський уряд включив усі землі Південної України до Катеринославського намісництва. Кордони його проходили вздовж Бугу до гирла Синюхи (прикордоння з Туреччиною), далі Синюхою, Виссю і Тясьмином (прикордоння з Польщею) і вище Крюкова та Кременчука - до Дніпра. У складі Катеринославського намісництва були й Новомиргородський (згодом - Ольвіопольський), Єлисаветградський і Олександрійський повіти, до яких входила основна територія сучасної Кіровоградської області. 1795 року Новомиргородський та Єлисаветградський повіти передано до новоствореного Вознесенського намісництва. Олександрійський повіт залишався в Катеринославському намісництві. Проте вже 1797 року обидва намісництва були об'єднані в Новоросійську губернію, яка проіснувала до 1802 року. В 1799 році