Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В останній чверті XVIII ст. царський уряд продовжує політику заохочення поселенців на територію краю. У 1773 році кілька тисяч болгарських сімей з Добруджі, Сілістрії і Рущука перебралися в район середньої течії Синюхи, заснувавши Вільшанку, Добру, Станкувату, Малу Мазницю. До «Плану про роздачу казенних земель» були внесені статті з додатковими пільгами для поселенців. Розмір наділу для кожного з них збільшувався до 60 десятин, продовжувалися строки для сплати поземельного податку. Законами 1781 і 1783 років заборонялося закріпачувати на півдні вільних поселенців.
Населення краю швидко зростало. Так, на 1793 рік у Єлисаветградському (сюди входив і Олександрійський) та Ольвіопольському повітах налічувалося вже 163347 чоловік. Дальшого розвитку набувало землеробство, скотарство. Провідними зерновими культурами до кінця XVIII ст. стали озимі пшениця і жито, просо, овес. Значні лани відводилися під посіви льону та конопель. Частина населення займалася садівництвом і городництвом. З кінця XVIII ст. поширюється вирощування картоплі.
З розвитком хліборобства великого значення набула промислова галузь господарства - млинарство. На 1793 рік в Єлисаветградському й Олександрійському повітах було 673 млини, в основному вітряні, з борошняними поставами. Через 5 років їх налічувалося вже 765.
Значну роль в економіці краю відігравала відгодівля великої рогатої худоби, коней, овець. Єлисаветградський, Олександрійський і Ольвіопольський повіти за кількістю тваринницьких заводів займали третє місце на півдні Росії. На 1793 рік тут було 120 (з 390 в намісництві) тваринницьких заводів, з яких - 51 рогатої худоби, 44 кінські і 25 вівчарських. Особливого поширення ще за часів Запорізької Січі набуло скотарство в Олександрійському повіті (77 тваринницьких заводів). Більшість млинів і тваринницьких заводів в останній чверті XVIII ст. належала купцям, невисокого рангу військово-службовцям і чиновникам. Частина млинів знаходилася також у володінні державних селян або сільських громад.
Розвивалися й інші галузі промисловості, які переробляли сільськогосподарську сировину. Переважали винокурні, шкіряні й цегельні підприємства, власниками яких були поміщики, купці. У 1793 році в Єлисаветградському, Олександрійському і Новомиргородському повітах працювало 47 таких підприємств. Через 5 років їх було вже 79 - 53 винокурні, 15 шкіряних, 9 цегельних, солодовня і миловарня.
Заселення краю і його порівняно швидке економічне освоєння сприяло перетворенню міст з військово-адміністративних центрів на торговельно-промислові. Так сталося передусім з Єлисаветградом, Новомиргородом, Новоархангельськом, згодом Олександрією. За кількістю міського населення в 1784 році Єлисаветградський повіт займав друге місце в Катеринославському намісництві.
Тут налічувалося 2018 купців, міщан і ремісників. Жвавими були торговельні зв'язки міст і сіл краю з центральними районами України й Росії, Важливим центром ярмаркової торгівлі став Єлисаветград, розташований на межі Центральної і степової України. Значні ярмарки збиралися також у Новомир городі, Олександрії. В Єлисаветграді відбувалося чотири ярмарки на рік, тричі на тиждень - торги, у Новомиргороді, де був гостинний двір,- також чотири ярмарки, в Олександрії - три. З Росії сюди привозили ювелірні, залізні й текстильні вироби, хутра, ліс; з Лівобережної і Правобережної України - худобу, коней, горілчані напої, частково хліб. Місцеві торговці збували продукти землеробства, скотарства. Великий попит мала продукція ремісників - сріблярів, золотарів, ковалів, столярів, теслярів, кравців, шевців тощо.
Кіровоградська область
Сторінка 9 з 51
територія Олександрійського повіту ввійшла до Єлисаветградського повіту. Оскільки Новомиргород був також переданий до цього повіту, повітовий центр перенесено до Ольвіополя. Після створення в 1802 році Миколаївської (з 1803 року Херсонської) губернії ці повіти влилися до її складу. З возз'єднанням в 1793 році Правобережної України з Росією територія сучасної північно-західної Кіровоградщини (між Синюхою і Бугом) увійшла до Гайсинського та Балтського повітів Подільської губернії, а північно-східні (на південь від Тясьмину до Інгульця) - до Чигиринського повіту Київської губернії. На 1784 рік в Олександрійському, Єлисаветградському й Ольвіопольському повітах було 2 188 538 десятин придатної землі, на якій проживало 148 248 чоловік. У трьох повітах налічувалося 608 населених пунктів. Населення краю швидко зростало. Так, на 1793 рік у Єлисаветградському (сюди входив і Олександрійський) та Ольвіопольському повітах налічувалося вже 163347 чоловік. Дальшого розвитку набувало землеробство, скотарство. Провідними зерновими культурами до кінця XVIII ст. стали озимі пшениця і жито, просо, овес. Значні лани відводилися під посіви льону та конопель. Частина населення займалася садівництвом і городництвом. З кінця XVIII ст. поширюється вирощування картоплі.
З розвитком хліборобства великого значення набула промислова галузь господарства - млинарство. На 1793 рік в Єлисаветградському й Олександрійському повітах було 673 млини, в основному вітряні, з борошняними поставами. Через 5 років їх налічувалося вже 765.
Значну роль в економіці краю відігравала відгодівля великої рогатої худоби, коней, овець. Єлисаветградський, Олександрійський і Ольвіопольський повіти за кількістю тваринницьких заводів займали третє місце на півдні Росії. На 1793 рік тут було 120 (з 390 в намісництві) тваринницьких заводів, з яких - 51 рогатої худоби, 44 кінські і 25 вівчарських. Особливого поширення ще за часів Запорізької Січі набуло скотарство в Олександрійському повіті (77 тваринницьких заводів). Більшість млинів і тваринницьких заводів в останній чверті XVIII ст. належала купцям, невисокого рангу військово-службовцям і чиновникам. Частина млинів знаходилася також у володінні державних селян або сільських громад.
Розвивалися й інші галузі промисловості, які переробляли сільськогосподарську сировину. Переважали винокурні, шкіряні й цегельні підприємства, власниками яких були поміщики, купці. У 1793 році в Єлисаветградському, Олександрійському і Новомиргородському повітах працювало 47 таких підприємств. Через 5 років їх було вже 79 - 53 винокурні, 15 шкіряних, 9 цегельних, солодовня і миловарня.
Заселення краю і його порівняно швидке економічне освоєння сприяло перетворенню міст з військово-адміністративних центрів на торговельно-промислові. Так сталося передусім з Єлисаветградом, Новомиргородом, Новоархангельськом, згодом Олександрією. За кількістю міського населення в 1784 році Єлисаветградський повіт займав друге місце в Катеринославському намісництві.
Тут налічувалося 2018 купців, міщан і ремісників. Жвавими були торговельні зв'язки міст і сіл краю з центральними районами України й Росії, Важливим центром ярмаркової торгівлі став Єлисаветград, розташований на межі Центральної і степової України. Значні ярмарки збиралися також у Новомир городі, Олександрії. В Єлисаветграді відбувалося чотири ярмарки на рік, тричі на тиждень - торги, у Новомиргороді, де був гостинний двір,- також чотири ярмарки, в Олександрії - три. З Росії сюди привозили ювелірні, залізні й текстильні вироби, хутра, ліс; з Лівобережної і Правобережної України - худобу, коней, горілчані напої, частково хліб. Місцеві торговці збували продукти землеробства, скотарства. Великий попит мала продукція ремісників - сріблярів, золотарів, ковалів, столярів, теслярів, кравців, шевців тощо.