Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Найкраще пристосованими до місцевих умов були українські поселенці, що в кінці XVIII та на початку XIX ст. становили більшість населення краю. Головним знаряддям обробітку землі у них був плуг із залізним лемешем, у
який впрягали дві-три пари волів. Для цього об'єднувалися 2-3 господарі. За їх прикладом волову тягу та плуг почали використовувати всі поселенці.
На розораних землях сіяли переважно просо, ячмінь, горох, жито і пшеницю. Косили хліб косами. Молотили у відкритому полі ціпами або кіньми за допомогою котка. В госцодарстві російських поселенців багато уваги приділяли городництву, розведенню садків. Значне місце в господарському житті краю займало скотарство. В молдавських поселеннях розводили коней і овець. Поступово міцніли дружні стосунки між представниками українського, російського та інших народів, що населяли ці землі, відбувалося взаємозбагачення господарським досвідом, формувалася класова єдність у боротьбі проти експлуататорів.
У міру заселення і освоєння території помітного розвитку набула торгівля - як транзитна, так і внутрішня. В середині 60-х років XVIII ст. в Новій Сербії щорічно відбувалося 13 ярмарків і 12 - у Новослобідському полку. З Криму сюди везли сіль і продукти тваринництва, із Запоріжжя - сіль, рибу й вовну, коней, з Лівобережної України приганяли худобу, привозили шкіру й скляні вироби. Через територію Нової Сербії і Новослобідського полку з Росії та Лівобережної України до Польщі і почасти до Туреччини експортували залізні й текстильні вироби, хутра.
1764 року з новосербських поселень та поселень Новослобідського козацького полку було створено Єлисаветинську провінцію у складі Новоросійської губернії. Провінція охоплювала територію від Дніпра до Синюхи. До неї було включено значну частину північних земель Запоріжжя. З новосербських військових поселень і Новослобідського козацького полку сформували Чорний і Жовтий гусарські та Єлисаветградський кінний пікінерський полки. З метою прискорення освоєння краю 22 березня 1764 року уряд затвердив «План про роздачу в Новоросійській губернії казенних земель для заселення». Всю територію розподіляли на округи, а ті в свою чергу - на ділянки від 26 до 30 десятин. Землю мали право одержувати «люди всякого звання», за винятком кріпаків. Поселенцям надавали також різні пільги, зокрема право безмитного довозу товарів з-за кордону, вільного продажу горілки й солі, на значний строк їх звільняли від сплати податків.
Для одержання землі новопоселенці з'являлися у фортецю св. Єлисавети і слободи Орел, Архангельськ, Новомиргород і Крюків. Розширюючи на півдні країни військово-землеробські поселення, царський уряд прагнув зміцнити феодальне землеволодіння. Значна частина колишньої старшини Новослобідського полку перетворюється на офіцерів-поміщиків. Якщо на час утворення Єлисаветинської провінції тут налічувалося понад 60 тис. чол. дорослого населення2, то через 10 років - вже 107 400 чоловік, серед яких - 65 259 українців, 38 966 росіян і 2470 переселенців із загарбаних Туреччиною Молдавії та Волощини, з них був сформований Молдавський гусарський полк. Водночас продовжувалося переселення на ці території іноземних колоністів, особливо німців, угорців, шведів, яким надавали значні пільги.
Масова роздача земель поміщикам і офіцерам призвела до виникнення значної групи феодально залежних селян. Ще особисто вільні, вони проживали на приватновласницьких землях і відбували на користь поміщиків і військової старшини повинності. На 1772 рік у Єлисаветинській провінції таких селян на поміщицьких землях проживало близько 13 тис. чоловік.
З розвитком феодального землеволодіння і погіршенням становища козаків та селян у 50-70 рр. XVIII ст. активізуються їх втечі від гнобителів. Особливо приваблювали втікачів землі Нової Січі. Втечі почастішали після перетворення козаків на поселених солдатів-пшінерів. За даними полковника Лупула-Звєрєва, протягом 1767-1774 рр. з Єлисаветинської провінції на запорізькі землі втекло 1227 чоловік: 66 - з Чорного і Молдавського гусарських полків, 403 - з Єлисаветград- ського пікінерського полку, 96 державних селян і 662 кріпаки. Пікінери йшли на Запоріжжя
Кіровоградська область
Сторінка 7 з 51
переселенням. Особливо бідували ті, хто прибував на нові місця без будь-яких засобів до існування. Роками вони мешкали у вологих землянках, терпіли від неврожаїв і хвороб.Найкраще пристосованими до місцевих умов були українські поселенці, що в кінці XVIII та на початку XIX ст. становили більшість населення краю. Головним знаряддям обробітку землі у них був плуг із залізним лемешем, у
На розораних землях сіяли переважно просо, ячмінь, горох, жито і пшеницю. Косили хліб косами. Молотили у відкритому полі ціпами або кіньми за допомогою котка. В госцодарстві російських поселенців багато уваги приділяли городництву, розведенню садків. Значне місце в господарському житті краю займало скотарство. В молдавських поселеннях розводили коней і овець. Поступово міцніли дружні стосунки між представниками українського, російського та інших народів, що населяли ці землі, відбувалося взаємозбагачення господарським досвідом, формувалася класова єдність у боротьбі проти експлуататорів.
У міру заселення і освоєння території помітного розвитку набула торгівля - як транзитна, так і внутрішня. В середині 60-х років XVIII ст. в Новій Сербії щорічно відбувалося 13 ярмарків і 12 - у Новослобідському полку. З Криму сюди везли сіль і продукти тваринництва, із Запоріжжя - сіль, рибу й вовну, коней, з Лівобережної України приганяли худобу, привозили шкіру й скляні вироби. Через територію Нової Сербії і Новослобідського полку з Росії та Лівобережної України до Польщі і почасти до Туреччини експортували залізні й текстильні вироби, хутра.
1764 року з новосербських поселень та поселень Новослобідського козацького полку було створено Єлисаветинську провінцію у складі Новоросійської губернії. Провінція охоплювала територію від Дніпра до Синюхи. До неї було включено значну частину північних земель Запоріжжя. З новосербських військових поселень і Новослобідського козацького полку сформували Чорний і Жовтий гусарські та Єлисаветградський кінний пікінерський полки. З метою прискорення освоєння краю 22 березня 1764 року уряд затвердив «План про роздачу в Новоросійській губернії казенних земель для заселення». Всю територію розподіляли на округи, а ті в свою чергу - на ділянки від 26 до 30 десятин. Землю мали право одержувати «люди всякого звання», за винятком кріпаків. Поселенцям надавали також різні пільги, зокрема право безмитного довозу товарів з-за кордону, вільного продажу горілки й солі, на значний строк їх звільняли від сплати податків.
Для одержання землі новопоселенці з'являлися у фортецю св. Єлисавети і слободи Орел, Архангельськ, Новомиргород і Крюків. Розширюючи на півдні країни військово-землеробські поселення, царський уряд прагнув зміцнити феодальне землеволодіння. Значна частина колишньої старшини Новослобідського полку перетворюється на офіцерів-поміщиків. Якщо на час утворення Єлисаветинської провінції тут налічувалося понад 60 тис. чол. дорослого населення2, то через 10 років - вже 107 400 чоловік, серед яких - 65 259 українців, 38 966 росіян і 2470 переселенців із загарбаних Туреччиною Молдавії та Волощини, з них був сформований Молдавський гусарський полк. Водночас продовжувалося переселення на ці території іноземних колоністів, особливо німців, угорців, шведів, яким надавали значні пільги.
Масова роздача земель поміщикам і офіцерам призвела до виникнення значної групи феодально залежних селян. Ще особисто вільні, вони проживали на приватновласницьких землях і відбували на користь поміщиків і військової старшини повинності. На 1772 рік у Єлисаветинській провінції таких селян на поміщицьких землях проживало близько 13 тис. чоловік.
З розвитком феодального землеволодіння і погіршенням становища козаків та селян у 50-70 рр. XVIII ст. активізуються їх втечі від гнобителів. Особливо приваблювали втікачів землі Нової Січі. Втечі почастішали після перетворення козаків на поселених солдатів-пшінерів. За даними полковника Лупула-Звєрєва, протягом 1767-1774 рр. з Єлисаветинської провінції на запорізькі землі втекло 1227 чоловік: 66 - з Чорного і Молдавського гусарських полків, 403 - з Єлисаветград- ського пікінерського полку, 96 державних селян і 662 кріпаки. Пікінери йшли на Запоріжжя