Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Слідом за народною в задніпровські й прибузькі райони просувається урядово-старшинська колонізація. Будуються військові укріплення - фортеці, форпости, шанці. Зокрема у фортецях Архангельській (нині Новоархангельськ), Давидовці (Петроострів), Миргороді (Новомиргород), шанцях Глинському, Крилові, Цибулевому та ін. розташовуються гарнізони російських військ і лівобережних козаків.
Козацька старшина поступово захоплює землі вільних поселенців у верхів'ях Інгулу й Інгульця, вздовж Тясьмину і Синюхи. Так, у 40-х роках XVIII ст. у Крилівській, Цибулівській, Власівській, Омельницькій, Потоцькій сотнях за неповними даними вже понад 30 населених пунктів належали миргородському полковнику Капністу, полковому обозному Москову, полковому писарю Козачковському, сотникам Майбороді, Гаврилову, значковим товаришам Корчаку, Бойдаченку та іншим. Вони будь-що намагалися підкорити собі поселенців, що селилися тут на правах займанщини і були ще особисто вільними. Так, полковник Капніст почав оподатковувати поселенців, вимагати чинш з млинів, запровадив ярмарковий збір тощо. Архангельські козаки в 1747 році скаржилися, що він «обтяжив їх гонінням і своїми власними податками та нестерпними грабунками».
Місцеве населення чинило рішучий опір феодальним утискам. Активну участь взяло воно в гайдамаччині - народно-визвольному русі проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту. Вже на початку XVIII ст. гайдамаки, які зосереджувалися в лісостепових районах сучасної Кіровоградщини, нападали на панські маєтки Брацлавщини, Поділля, Київщини. Один з перших виступів гайдамаків у північно-західних районах Кіровоградщини, в околицях Торговиці, польські джерела зафіксували 1726 року. З середини 30-х років XVIII ст. Чорний і Чутян- ський ліси (верхів'я Інгулу, Інгульця та поблизу Тясьмину і Висі) стають центрами зосередження і формування гайдамацьких загонів. Часом гайдамаки захоплювали цілі поселення. Так, у 1736 році загін Медведя оволодів Криловом. На початку 1737 року об'єднані загони гайдамаків, що налічували до тисячі чоловік, як повідомляла польська адміністрація, «снували по селах і лісах понад річкою Тясьмином».
Наприкінці 30-х та на початку 40-х років XVIII ст. дії гайдамацьких загонів, на чолі яких став видатний народний ватажок Г. Голий, значно активізуються. Заснований ним гайдамацький Кіш у Чорному лісі був однією з основних опорних баз
повстанців. У 1748-1749 рр. загони гайдамаків тільки в околицях Архангельська об'єднували до 800 чоловік.
Особливо посилюється гайдамацький рух під час повстання 1750 року на Правобережній Україні. Вже в червні того року відбулися збройні сутички гайдамаків з каральними військами в Цибулівській сотні, під с. Ухівкою. В липні запеклий бій стався між польськими військами і гайдамаками біля Чутянського лісу. Задалеко неповними даними рапортів київського генерал-губернатора, протягом липня 1750 - серпня 1752 рр. царські каральні загони мали до десяти збройних сутичок з гайдамаками, в ході яких нерідко зазнавали невдач, відступаючи до своїх форпостів. У цих боях відзначилися гайдамацькі ватажки В. Мелешко, М. Мамай, Василь і Прокіп Савранські та інші. Розмах гайдамацького руху дуже стурбував польський і царський уряди, які вживали заходів до його придушення. Проти гайдамацьких загонів були виставлені численні військові команди.
З середини XVIII ст. для заселення і укріплення кордонів на півдні, а також посилення боротьби з антифеодальним рухом царський уряд розпочинає будівництво фортець, в т. ч. і фортеці св. Єлисавети (на території нинішнього Кіровограда). На цей час припадає заснування і лінії військових поселень, відомих під назвою Нова Сербія. У 1751 році офіцеру російської армії сербу І. Хорвату доручено перевести на Україну кілька тисяч сербів, чорногорців, болгар і створити з них кінні гусарські о а пандурські (піші) полки. їм відводили землі від річки Кагарлика, лівої притоки Синюхи, і далі по Висі, Тясьмину до Дніпра, протяжністю 200, а завширшки 30 верст. Поселенці, крім землі, яка передавалася їм в довічне користування,-
Кіровоградська область
Сторінка 5 з 51
спустілі й засновуються нові слободи. 1745 року в цих районах було вже близько 110 слобід і хуторів, а на початку 50-х років XVIII ст.- понад 1502, у яких налічувалося більше 4 тис. дворів.Слідом за народною в задніпровські й прибузькі райони просувається урядово-старшинська колонізація. Будуються військові укріплення - фортеці, форпости, шанці. Зокрема у фортецях Архангельській (нині Новоархангельськ), Давидовці (Петроострів), Миргороді (Новомиргород), шанцях Глинському, Крилові, Цибулевому та ін. розташовуються гарнізони російських військ і лівобережних козаків.
Місцеве населення чинило рішучий опір феодальним утискам. Активну участь взяло воно в гайдамаччині - народно-визвольному русі проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту. Вже на початку XVIII ст. гайдамаки, які зосереджувалися в лісостепових районах сучасної Кіровоградщини, нападали на панські маєтки Брацлавщини, Поділля, Київщини. Один з перших виступів гайдамаків у північно-західних районах Кіровоградщини, в околицях Торговиці, польські джерела зафіксували 1726 року. З середини 30-х років XVIII ст. Чорний і Чутян- ський ліси (верхів'я Інгулу, Інгульця та поблизу Тясьмину і Висі) стають центрами зосередження і формування гайдамацьких загонів. Часом гайдамаки захоплювали цілі поселення. Так, у 1736 році загін Медведя оволодів Криловом. На початку 1737 року об'єднані загони гайдамаків, що налічували до тисячі чоловік, як повідомляла польська адміністрація, «снували по селах і лісах понад річкою Тясьмином».
Наприкінці 30-х та на початку 40-х років XVIII ст. дії гайдамацьких загонів, на чолі яких став видатний народний ватажок Г. Голий, значно активізуються. Заснований ним гайдамацький Кіш у Чорному лісі був однією з основних опорних баз
повстанців. У 1748-1749 рр. загони гайдамаків тільки в околицях Архангельська об'єднували до 800 чоловік.
Особливо посилюється гайдамацький рух під час повстання 1750 року на Правобережній Україні. Вже в червні того року відбулися збройні сутички гайдамаків з каральними військами в Цибулівській сотні, під с. Ухівкою. В липні запеклий бій стався між польськими військами і гайдамаками біля Чутянського лісу. Задалеко неповними даними рапортів київського генерал-губернатора, протягом липня 1750 - серпня 1752 рр. царські каральні загони мали до десяти збройних сутичок з гайдамаками, в ході яких нерідко зазнавали невдач, відступаючи до своїх форпостів. У цих боях відзначилися гайдамацькі ватажки В. Мелешко, М. Мамай, Василь і Прокіп Савранські та інші. Розмах гайдамацького руху дуже стурбував польський і царський уряди, які вживали заходів до його придушення. Проти гайдамацьких загонів були виставлені численні військові команди.
З середини XVIII ст. для заселення і укріплення кордонів на півдні, а також посилення боротьби з антифеодальним рухом царський уряд розпочинає будівництво фортець, в т. ч. і фортеці св. Єлисавети (на території нинішнього Кіровограда). На цей час припадає заснування і лінії військових поселень, відомих під назвою Нова Сербія. У 1751 році офіцеру російської армії сербу І. Хорвату доручено перевести на Україну кілька тисяч сербів, чорногорців, болгар і створити з них кінні гусарські о а пандурські (піші) полки. їм відводили землі від річки Кагарлика, лівої притоки Синюхи, і далі по Висі, Тясьмину до Дніпра, протяжністю 200, а завширшки 30 верст. Поселенці, крім землі, яка передавалася їм в довічне користування,-