Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В середині XIII ст. як вогняний смерч пронеслися цією територією монголо- татарські полчища. Влітку 1362 року литовські війська князя Ольгерда після перемоги на річці Синюсі примусили татар відступити в Крим і до берегів Чорного й Азовського морів. Водночас литовські феодали посилюють свою експансію на руські землі. На Тясьмині, Побужжі, середньому Подніпров'ї вони захоплюють великі території.
Після Люблінської унії землі в середньому Подніпров'ї загарбала панська Польща. Величезні площі на півдні Київського і сході Брацлавського воєводств (більшу частину нинішньої території Новоархангельського, Гайворонського, Голо- ванівського і Ульяновського районів) було роздано магнатам і шляхтичам.
Польські пани, ставши володарями цього краю, довели до жахливих розмірів експлуатацію українських трудящих мас, насаджували тут католицизм. Десятки поселень південніше Тясьмину у XVI ст. належали князям Любомирським, а слобода Крилів - чигиринському старості Янові Даниловичу. Користуючись необмеженою владою, шляхта піддавала селян жорстоким катуванням: їх заковували в кайдани, вішали, саджали на палю.
Могутньою опорою для всього українського народу в боротьбі проти феодально- кріпосницького й національного гніту, а також проти польсько-шляхетської і турецько-татарської агресії стала Запорізька Січ, що склалася наприкінці XVI ст. На берегах Тясьмину, Інгулу, Інгульця та їхніх приток у західних, північних і східних районах Кіровоградщини були мисливські, рибальські, бортні промисли запорожців. На заході кордони козацьких земель досягали Синюхи і Південного Бугу.
Ставши з 1475 року васалом султанської Туреччини,Кримське ханство чинило розбійницькі напади на Україну. Через територію сучасної області проходили шляхи татарських походів на українські землі. Один з них - Чорний шлях, що починався з Перекопу, перетинав південно-східні райони Кіровоградщини і, повертаючи на захід, верхів'я Інгульця й Інгулу. В Чорному лісі татарські орди зосереджувалися для нападу на Київщину, Брацлавщину і Поділля.
Польсько-литовський уряд неспроможний був захистити ні свої землі, ні захоплену ним територію України від татарських нападів і сам платив ханам величезну данину. Від кривавої турецько-татарської агресії найбільше страждали народні маси. Десятки тисяч невільників татари виганяли в Крим. Шляхи, якими проходила орда, були усіяні трупами людей, всі населені пункти знищені. Запорізьке козацтво, спираючись на Січ, вело активну боротьбу проти загарбників. Наприкінці XVI та на початку XVII ст. турецько-татарські поневолювачі не раз зазнавали нищівних ударів від запорожців у верхів'ях Інгулу та Тясьмину, де в той час були козацькі укріплення.
В кінці XVI - першій половині XVII ст. райони Інгулу й Інгульця стають ареною збройної боротьби між повсталими козаками і польсько-шляхетськими військами. У жовтні 1625 року стався запеклий бій між запорожцями на чолі з гетьманом М. Жмайлом і польською армією С. Конєцпольського біля с. Табурища (сучасне м. Світловодськ). Завдавши ворогові великих втрат, повстанці відійшли до Курукового озера. Вперті бої селянсько-козацьких повстанських загонів з польською шляхтою відбувалися в цих районах у 1637-1638 рр. У серпні 1637 року в Крилові та його околицях діяли загони на чолі з П. М. Бутом (Павлюком), а на початку 1638 року - запорізькі козаки, очолювані К. Скиданом.
Політика насильства і грабежів, жорстокої експлуатації і поневолення, національного й релігійного гноблення спричиняла посилення боротьби українського народу за возз'єднання з братнім російським народом. Вже на початку визвольної війни 1648-1654 рр. у північно-східних районах Кіровоградщини сталися перші битви козацько-селянських загонів проти польської шляхти. Весною 1648 року на околиці Табурища і Крилова почали гуртуватися загони озброєних повстанців, що приєдналися до запорожців. 5 травня 1648 року в урочищі Жовтих Водах (за 45 км від сучасної Олександрії) загони Б. Хмельницького розгромили авангард польських військ, направлений для придушення повстання. Наступного дня біля
Кіровоградська область
Сторінка 3 з 51
Не раз на території нинішньої області відбувалися битви руських дружин з половецькими ордами. Частина кочових племен, т. зв. чорні клобуки, визнавши владу київських князів, осіла в XII ст. на Тясьмині, Синюсі та у Верхньому Побужжі. Після Люблінської унії землі в середньому Подніпров'ї загарбала панська Польща. Величезні площі на півдні Київського і сході Брацлавського воєводств (більшу частину нинішньої території Новоархангельського, Гайворонського, Голо- ванівського і Ульяновського районів) було роздано магнатам і шляхтичам.
Польські пани, ставши володарями цього краю, довели до жахливих розмірів експлуатацію українських трудящих мас, насаджували тут католицизм. Десятки поселень південніше Тясьмину у XVI ст. належали князям Любомирським, а слобода Крилів - чигиринському старості Янові Даниловичу. Користуючись необмеженою владою, шляхта піддавала селян жорстоким катуванням: їх заковували в кайдани, вішали, саджали на палю.
Могутньою опорою для всього українського народу в боротьбі проти феодально- кріпосницького й національного гніту, а також проти польсько-шляхетської і турецько-татарської агресії стала Запорізька Січ, що склалася наприкінці XVI ст. На берегах Тясьмину, Інгулу, Інгульця та їхніх приток у західних, північних і східних районах Кіровоградщини були мисливські, рибальські, бортні промисли запорожців. На заході кордони козацьких земель досягали Синюхи і Південного Бугу.
Ставши з 1475 року васалом султанської Туреччини,Кримське ханство чинило розбійницькі напади на Україну. Через територію сучасної області проходили шляхи татарських походів на українські землі. Один з них - Чорний шлях, що починався з Перекопу, перетинав південно-східні райони Кіровоградщини і, повертаючи на захід, верхів'я Інгульця й Інгулу. В Чорному лісі татарські орди зосереджувалися для нападу на Київщину, Брацлавщину і Поділля.
Польсько-литовський уряд неспроможний був захистити ні свої землі, ні захоплену ним територію України від татарських нападів і сам платив ханам величезну данину. Від кривавої турецько-татарської агресії найбільше страждали народні маси. Десятки тисяч невільників татари виганяли в Крим. Шляхи, якими проходила орда, були усіяні трупами людей, всі населені пункти знищені. Запорізьке козацтво, спираючись на Січ, вело активну боротьбу проти загарбників. Наприкінці XVI та на початку XVII ст. турецько-татарські поневолювачі не раз зазнавали нищівних ударів від запорожців у верхів'ях Інгулу та Тясьмину, де в той час були козацькі укріплення.
В кінці XVI - першій половині XVII ст. райони Інгулу й Інгульця стають ареною збройної боротьби між повсталими козаками і польсько-шляхетськими військами. У жовтні 1625 року стався запеклий бій між запорожцями на чолі з гетьманом М. Жмайлом і польською армією С. Конєцпольського біля с. Табурища (сучасне м. Світловодськ). Завдавши ворогові великих втрат, повстанці відійшли до Курукового озера. Вперті бої селянсько-козацьких повстанських загонів з польською шляхтою відбувалися в цих районах у 1637-1638 рр. У серпні 1637 року в Крилові та його околицях діяли загони на чолі з П. М. Бутом (Павлюком), а на початку 1638 року - запорізькі козаки, очолювані К. Скиданом.
Політика насильства і грабежів, жорстокої експлуатації і поневолення, національного й релігійного гноблення спричиняла посилення боротьби українського народу за возз'єднання з братнім російським народом. Вже на початку визвольної війни 1648-1654 рр. у північно-східних районах Кіровоградщини сталися перші битви козацько-селянських загонів проти польської шляхти. Весною 1648 року на околиці Табурища і Крилова почали гуртуватися загони озброєних повстанців, що приєдналися до запорожців. 5 травня 1648 року в урочищі Жовтих Водах (за 45 км від сучасної Олександрії) загони Б. Хмельницького розгромили авангард польських військ, направлений для придушення повстання. Наступного дня біля