Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
револю- ціонерів. У вересні 1931 року на заводах і фабриках міста відбулися мітинги протесту проти судової розправи над неграми США. На знак солідарності з героїчною боротьбою іспанського народу проти фашистських заколотників трудящі міста за прикладом робітниць Московської трьохгорної мануфактури ім. Дзержинського на початку серпня 1936 року відрахували у фонд допомоги народному фронтові Іспапії від 0,5 до 1 проц. місячного заробітку.
На початку 40-х років у місті проживало 102 тис. чоловік - майже в 2 рази більше, ніж у 1923 році. За роки Радянської влади воно стало одним із значних міст УРСР. 27 грудня 1934 року за клопотанням трудящих місто перейменовано в Кірово на честь видатного діяча Комуністичної партії С. М. Кірова. А 10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР його перетворено на обласний центр, який дістав назву Кіровограда.
З кожним роком зростав матеріальний добробут трудящих. Тільки протягом другої п'ятирічки фонд заробітної плати робітників і службовців збільшився у 6 разів.
Місто прикрасилося парками, скверами, спортивними спорудами. Зводилися житлові будинки, школи, клуби. Виросли робітничі райони Нова Балашівка і Чер- вонозорівка. На розі вулиць Леніна і Карла Маркса було створено площу, на якій у 1936 році встановлено пам'ятник С. М. Кірову (автор - М. Г. Манізер).
Тільки протягом 1934-1939 рр. витрати на охорону здоров'я трудящих зросли у 8,6 раза і досягли 8 млн. крб. Кіровоградців обслуговували 145 лікарів і 305 чоловік середнього медперсоналу. Якщо до революції лише на одному підприємстві міста був фельдшерський пункт, то в 1939 році при всіх заводах і фабриках діяли лікарські або фельдшерські пункти, а при «Червоній зірці» з 1934 року - поліклініка і з 1936 року - водолікарня. 1940 року у місті працювало 36 лікарень, амбулаторій і медичних пунктів, 12 аптек. В лікарнях налічувалося понад 830 ліжок. Тисячі кіровоградців мали змогу лікуватися і відпочивати у санаторіях і будинках відпочинку. Школярів оздоровляли в піонерських таборах. Дошкільнята виховувались у 19 дитячих садках і 14 яслах.
Докорінні зміни сталися в галузі народної освіти. У першій п'ятирічці в місті було здійснено обов'язкове початкове навчання, а на початку другої - завершено перехід до загального семирічного. Розширювалася мережа середніх шкіл. Якщо в 1913 році асигнування на народну освіту ледве сягали 96 тис. крб., то в 1940 році
вони становили 21 млн. 250 тис. крб. 1940-41 навчального року у 32 загальноосвітніх школах 600 учителів навчали до 15 тис. дітей. Завдяки зусиллям партійних організацій, комсомолу, профспілок, органів народної освіти була повністю ліквідована неписьменність. Близько 10 тис. юнаків і дівчат напередодні війни здобували середню спеціальну і вищу освіту в 9 технікумах і педагогічному інституті, відкритому 1930 року. В них працювало понад 300 викладачів.
Велику освітню роботу серед широких мас трудящих проводили музеї. 1940 року у музеї революції організовано відділ життя і революційної діяльності С. М. Кірова, ім'я якого носить місто. Якщо в 1937 році цей музей відвідали 7 тис. чоловік, то в 1940 році - у 5 разів більше.
Значне місце серед мистецьких колективів посів театр російської драми ім. С. М. Кірова, відкритий у 1939 році за рішенням уряду Радянської України. У його трупі грали кваліфіковані майстри сцени, які раніше працювали у Москві. Першою виставою кіровців була драма В. Вишневського «Оптимістична трагедія». Два пересувні театри - Український драматичний і ляльковий - обслуговували трудящих області. Кіровоградський український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, створений у 1926 році на базі самодіяльного драматичного гуртка при заводі «Червона зірка», уже в перший рік свого існування дав 196 вистав у 45 населених пунктах. У місті працювали обласна філармонія, заснована у 1939 році, два кінотеатри, 6
Кіровоград
Сторінка 19 з 32
Червонозорівці взяли зобов'язання виконати п'ятирічку за три роки, ліквідувати неписьменність і піднести рівень культурно-технічних знань працівників підприємства, допомогти двом підшефним селам у здійсненні колективізації. Робітникам мангеймського заводу вони пропонували: проводити систематичну антивоєнну агітацію, саботувати виготовлення військового спорядження, не допускати звільнення з роботи робітників-На початку 40-х років у місті проживало 102 тис. чоловік - майже в 2 рази більше, ніж у 1923 році. За роки Радянської влади воно стало одним із значних міст УРСР. 27 грудня 1934 року за клопотанням трудящих місто перейменовано в Кірово на честь видатного діяча Комуністичної партії С. М. Кірова. А 10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР його перетворено на обласний центр, який дістав назву Кіровограда.
З кожним роком зростав матеріальний добробут трудящих. Тільки протягом другої п'ятирічки фонд заробітної плати робітників і службовців збільшився у 6 разів.
Місто прикрасилося парками, скверами, спортивними спорудами. Зводилися житлові будинки, школи, клуби. Виросли робітничі райони Нова Балашівка і Чер- вонозорівка. На розі вулиць Леніна і Карла Маркса було створено площу, на якій у 1936 році встановлено пам'ятник С. М. Кірову (автор - М. Г. Манізер).
Тільки протягом 1934-1939 рр. витрати на охорону здоров'я трудящих зросли у 8,6 раза і досягли 8 млн. крб. Кіровоградців обслуговували 145 лікарів і 305 чоловік середнього медперсоналу. Якщо до революції лише на одному підприємстві міста був фельдшерський пункт, то в 1939 році при всіх заводах і фабриках діяли лікарські або фельдшерські пункти, а при «Червоній зірці» з 1934 року - поліклініка і з 1936 року - водолікарня. 1940 року у місті працювало 36 лікарень, амбулаторій і медичних пунктів, 12 аптек. В лікарнях налічувалося понад 830 ліжок. Тисячі кіровоградців мали змогу лікуватися і відпочивати у санаторіях і будинках відпочинку. Школярів оздоровляли в піонерських таборах. Дошкільнята виховувались у 19 дитячих садках і 14 яслах.
Докорінні зміни сталися в галузі народної освіти. У першій п'ятирічці в місті було здійснено обов'язкове початкове навчання, а на початку другої - завершено перехід до загального семирічного. Розширювалася мережа середніх шкіл. Якщо в 1913 році асигнування на народну освіту ледве сягали 96 тис. крб., то в 1940 році
вони становили 21 млн. 250 тис. крб. 1940-41 навчального року у 32 загальноосвітніх школах 600 учителів навчали до 15 тис. дітей. Завдяки зусиллям партійних організацій, комсомолу, профспілок, органів народної освіти була повністю ліквідована неписьменність. Близько 10 тис. юнаків і дівчат напередодні війни здобували середню спеціальну і вищу освіту в 9 технікумах і педагогічному інституті, відкритому 1930 року. В них працювало понад 300 викладачів.
Велику освітню роботу серед широких мас трудящих проводили музеї. 1940 року у музеї революції організовано відділ життя і революційної діяльності С. М. Кірова, ім'я якого носить місто. Якщо в 1937 році цей музей відвідали 7 тис. чоловік, то в 1940 році - у 5 разів більше.
Значне місце серед мистецьких колективів посів театр російської драми ім. С. М. Кірова, відкритий у 1939 році за рішенням уряду Радянської України. У його трупі грали кваліфіковані майстри сцени, які раніше працювали у Москві. Першою виставою кіровців була драма В. Вишневського «Оптимістична трагедія». Два пересувні театри - Український драматичний і ляльковий - обслуговували трудящих області. Кіровоградський український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, створений у 1926 році на базі самодіяльного драматичного гуртка при заводі «Червона зірка», уже в перший рік свого існування дав 196 вистав у 45 населених пунктах. У місті працювали обласна філармонія, заснована у 1939 році, два кінотеатри, 6