Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Важливе значення для планомірного забезпечення промислових підприємств кваліфікованою робочою силою мав Указ Президії Верховної Ради СРСР від 2 жовтня 1940 року «Про державні трудові резерви СРСР». У листопаді 1940 року на базі червонозорівської школи ФЗУ створено школу ФЗН, яка за півроку підготувала з числа міської і сільської молоді понад 700 робітників масових професій - слюсарів, ковалів, формувальників, ливарників, теслярів, електрозварювальників і електромонтерів.
Розмах соціалістичного змагання, оновлення техніки і зростання культурно- технічного рівня робітників сприяли невпиннохму підвищенню продуктивності праці. На заводі «Червоний Профінтерн» за 1934-1938 рр. вона зросла майже в три рази. Перевиконання норм виробітку у 2-4 рази стало тут масовим явищем. Влітку 1939 року з ініціативи комсомольців цеху № 2 заводу «Червона зірка» на підприємствах міста почав ширитися рух багатоверстатників, що зародився за почином комуністів - робітників Харківського верстатобудівного заводу. Уже в першому кварталі наступного року цей почин підхопили 500 кращих робітників Кіровограда. Вони, як правило, перевиконували норми виробітку більше як удвічі а окремі з них щоденно давали по 3-4 норми.
Партійні організації промислових підприємств приділяли велику увагу розвиткові творчої думки робітників, новаторському рухові. Вагомий внесок у раціоналізаторську справу вніс технік М. Б. Попов - автор вітчизняних зчищалок, дисків і валиків до тракторних сівалок. Запропонований ним спосіб цементування металу знайшов застосування на багатьох машинобудівних заводах нашої країни.
В умовах соціалістичного ладу в місті виросли справжні організатори виробництва. Серед них був деревообробник заводу «Червона зірка», комуніст М. І. Бондаренко, згодом партійний і державний діяч, член Політбюро ЦК КП(б)У. У 1931 році Всеукраїнський з'їзд Рад обрав токаря - орденоносця заводу «Червона зірка» І. К. Іщенка членом ВУЦВКу. Школу робітничого гарту пройшли тодішній секретар Кіровоградського міськкому партії О. С. Гупалов, голова міськради М. Т. Степанов, технік заводу «Червона зірка» В. С. Грищенко, яку в 1938 році трудящі міста обрали депутатом Верховної Ради УРСР, а партійна організація області делегувала на XVIII з'їзд ВКП(б). На широкий актив у своїй діяльності спиралася міська Рада депутатів трудящих. У її 12 секціях працювало до 300 чол. Серед депутатів міської Ради більше половини становили робітники. Тільки в 1940 році партійні і профспілкові організації міста висунули на відповідальні посади 1229 кращих людей праці, третину яких становили жінки.
В авангарді економічного і культурного будівництва йшли комуністи і комсомольці. На початку 1941 року в місті діяли 148 первинних партійних організацій в яких налічувалося близько 3300 комуністів. Комсомольська організація об'єднувала до 10 тис. юнаків і дівчат. Комуністи і комсомольці спрямовували діяльність численних громадських організацій і товариств.
Виконуючи ленінську настанову про необхідність зміцнення союзу з селянством робітничі колективи міста подавали велику допомогу селу. В період масової колективізації, тільки протягом 1929 року в 115 підшефних селах округу побували 366 робітничих бригад, в яких взяли участь 1856 чоловік. Після рішення листопадового (1929 р.) Пленуму ЦК ВКП(б) послати на село 25 тис. робітників до Єлисаветградської окрпрофради надійшло 327 заяв. Більше двох третин двадцятип'ятитисячників становили комуністи і комсомольці. Очоливши колгоспи, посланці робітничих колективів міста І. В. Нижник, І. М. Дем'яненко, Б. А. Будзинський, М. І. Компанієць, І. Кривошея та багато інших стали справжніми організаторами трудового селянства в боротьбі за суцільну колективізацію. Робітники міста подавали сільським комуністам велику допомогу і в організаційно-господарському зміцненні колгоспів.
Дружні зв'язки підтримували трудящі міста з пролетарями багатьох зарубіжних країн. Колектив заводу «Червона зірка» одним з перших у країні виступив ініціатором міжнародного революційного змагання, надіславши свої пропозиції пролетарям заводу сільгоспмашин в Мангеймі (Німеччина).
Кіровоград
Сторінка 18 з 32
шоферів і механіків. За період існування червонозорівської школи ФЗУ звідси вийшло понад 4 тис. кваліфікованих робітників. Протягом 1935-1941 рр. основна маса фабрично-заводських працівників навчалася безпосередньо на виробництві на численних курсах техмінімуму і підвищення кваліфікації. Розмах соціалістичного змагання, оновлення техніки і зростання культурно- технічного рівня робітників сприяли невпиннохму підвищенню продуктивності праці. На заводі «Червоний Профінтерн» за 1934-1938 рр. вона зросла майже в три рази. Перевиконання норм виробітку у 2-4 рази стало тут масовим явищем. Влітку 1939 року з ініціативи комсомольців цеху № 2 заводу «Червона зірка» на підприємствах міста почав ширитися рух багатоверстатників, що зародився за почином комуністів - робітників Харківського верстатобудівного заводу. Уже в першому кварталі наступного року цей почин підхопили 500 кращих робітників Кіровограда. Вони, як правило, перевиконували норми виробітку більше як удвічі а окремі з них щоденно давали по 3-4 норми.
Партійні організації промислових підприємств приділяли велику увагу розвиткові творчої думки робітників, новаторському рухові. Вагомий внесок у раціоналізаторську справу вніс технік М. Б. Попов - автор вітчизняних зчищалок, дисків і валиків до тракторних сівалок. Запропонований ним спосіб цементування металу знайшов застосування на багатьох машинобудівних заводах нашої країни.
В умовах соціалістичного ладу в місті виросли справжні організатори виробництва. Серед них був деревообробник заводу «Червона зірка», комуніст М. І. Бондаренко, згодом партійний і державний діяч, член Політбюро ЦК КП(б)У. У 1931 році Всеукраїнський з'їзд Рад обрав токаря - орденоносця заводу «Червона зірка» І. К. Іщенка членом ВУЦВКу. Школу робітничого гарту пройшли тодішній секретар Кіровоградського міськкому партії О. С. Гупалов, голова міськради М. Т. Степанов, технік заводу «Червона зірка» В. С. Грищенко, яку в 1938 році трудящі міста обрали депутатом Верховної Ради УРСР, а партійна організація області делегувала на XVIII з'їзд ВКП(б). На широкий актив у своїй діяльності спиралася міська Рада депутатів трудящих. У її 12 секціях працювало до 300 чол. Серед депутатів міської Ради більше половини становили робітники. Тільки в 1940 році партійні і профспілкові організації міста висунули на відповідальні посади 1229 кращих людей праці, третину яких становили жінки.
В авангарді економічного і культурного будівництва йшли комуністи і комсомольці. На початку 1941 року в місті діяли 148 первинних партійних організацій в яких налічувалося близько 3300 комуністів. Комсомольська організація об'єднувала до 10 тис. юнаків і дівчат. Комуністи і комсомольці спрямовували діяльність численних громадських організацій і товариств.
Виконуючи ленінську настанову про необхідність зміцнення союзу з селянством робітничі колективи міста подавали велику допомогу селу. В період масової колективізації, тільки протягом 1929 року в 115 підшефних селах округу побували 366 робітничих бригад, в яких взяли участь 1856 чоловік. Після рішення листопадового (1929 р.) Пленуму ЦК ВКП(б) послати на село 25 тис. робітників до Єлисаветградської окрпрофради надійшло 327 заяв. Більше двох третин двадцятип'ятитисячників становили комуністи і комсомольці. Очоливши колгоспи, посланці робітничих колективів міста І. В. Нижник, І. М. Дем'яненко, Б. А. Будзинський, М. І. Компанієць, І. Кривошея та багато інших стали справжніми організаторами трудового селянства в боротьбі за суцільну колективізацію. Робітники міста подавали сільським комуністам велику допомогу і в організаційно-господарському зміцненні колгоспів.
Дружні зв'язки підтримували трудящі міста з пролетарями багатьох зарубіжних країн. Колектив заводу «Червона зірка» одним з перших у країні виступив ініціатором міжнародного революційного змагання, надіславши свої пропозиції пролетарям заводу сільгоспмашин в Мангеймі (Німеччина).