Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Переборюючи величезні труднощі, часто ризикуючи життям, трудящі області перевезли в тилові райони країни значну кількість підприємств, промислового устаткування, тракторів, худоби, продовольства.
На початку серпня 1941 року територія Кіровоградщини була захоплена фашистами. Влаштувавши десятки
тюрем, таборів для військовополонених, гітлерівські кати заморили голодом і розстріляли понад 150 тис. чоловік. Уже в перші дні окупації печі цегельного заводу Олександрії вони перетворили на крематорій, в якому було знищено 5,5 тис. радянських громадян. За час окупації тільки у Кіровограді та навколишніх селах закатовано і розстріляно понад 72 тис. чоловік. Було спалено десятки населених пунктів області. 52 тис. чоловік насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
В умовах нечуваного терору жителі області під керівництвом партійного підпілля вели активну боротьбу проти окупантів. Вже в жовтні 1941 року Радянське Інформбюро повідомляло: «Посилено громлять ворога партизани Кіровоградської області...». Загальне керівництво ними здійснював підпільний обком КП(б)У. Окремими патріотичними групами і партизанськими загонами керували Єлизаветградківський (секретар П. Ф. Баранник), Знам'янський (секретар И. Є. Сосновський), Новопразький (секретар О. Н. Оленюк) підпільні райкоми КП(б)У, ряд партійних організацій. Багато керівників підпілля, в т. ч. П. І. Боєвець, І. І. Нечаєв, Е. А. Скабард загинули в боротьбі проти ворогів. У листопаді 1941 року був заарештований і в грудні того ж року після неймовірних катувань помер у гестапівській в'язниці в м. Черкасах П. К. Василина. Та на місце загиблих ставали нові месники.
У березні 1942 року Кіровоградський підпільний обком партії встановив зв'язок з Центральним Комітетом КП(б)У, а влітку того ж року - з Центральним та Українським штабами партизанського руху. Віднині підпільні партійні організації та партизанські загони області починають отримувати з центру допомогу людьми, озброєнням, боєприпасами, засобами зв'язку тощо. Так, у кінці березня 1942 року ЦК КП(б)У прислав на допомогу підпільному обкому партії 10 комуністів. Влітку 1943 року Український штаб партизанського руху переправив літаками на територію області ще 10 груп по 8-15 чоловік в кожній. Поповнюючись за рахунок місцевих жителів, вони переростали в партизанські загони. Для зміцнення керівних партизан
ських кадрів, об'єднання діючих партизанських загонів і створення нових 17 січня 1943 року в районі Чорного лісу була висаджена організаційна група на чолі з І. Д. Дібровою. Вона стала ядром цілого партизанського з'єднання. Під керівництвом партійних організацій до жовтня 1943 року підпільно-диверсійні групи, які об'єднували 2052 чоловіка, діяли в усіх районах області.
Важливу роль у розгортанні партизанського руху на Кіровоградщині відіграв рейд кавалерійського партизанського з'єднання під командуванням М. І. Наумова. В лютому 1943 року відважні кіннотники пройшли по 12 районах Кіровоградської області, завдавши ворогові великих втрат у живій силі і техніці. На початку 1944 року збройну боротьбу проти фашистів на території області вели 41 підпільно-диверсійна група, 17 партизанських загонів і 2 з'єднання, які налічували понад 8 тис. месників, серед них 830 комуністів і 1220 комсомольців, об'єднаних у 12 партійних і 14 комсомольських організаціях. У партизанських загонах і групах пліч-о-пліч з місцевим населенням проти гітлерівських окупантів билися москвичі й ленінградці, жителі Уралу, Сибіру, Киргизії, Узбекистану. Тільки в партизанському з'єднанні ім. Воро- шилова були представники 15 національностей Радянського Союзу. Запорукою успішної боротьби партизанів був тісний зв'язок їх з народними масами. За період окупації підпільні організації і
Кіровоградська область
Сторінка 37 з 51
Враховуючи загрозу фашистської окупації, обласна партійна організація з допомогою ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У заздалегідь підготувалась до підпільної і партизанської боротьби в тилу ворога. В липні 1941 року було створено Кіровоградський підпільний обком КП(б)У, 2 міськкоми, 28 підпільних райкомів, 251 первинну партійну організацію, а також 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп, до яких ввійшло 926 комуністів і 1800 комсомольців. Для керівництва підпіллям залишилися секретар обкому КП(б)У М. М. Скирда і завідуючий сільськогосподарським відділом обкому партії, депутат Верховної Ради СРСР П. К. Василина. На початку серпня 1941 року територія Кіровоградщини була захоплена фашистами. Влаштувавши десятки
тюрем, таборів для військовополонених, гітлерівські кати заморили голодом і розстріляли понад 150 тис. чоловік. Уже в перші дні окупації печі цегельного заводу Олександрії вони перетворили на крематорій, в якому було знищено 5,5 тис. радянських громадян. За час окупації тільки у Кіровограді та навколишніх селах закатовано і розстріляно понад 72 тис. чоловік. Було спалено десятки населених пунктів області. 52 тис. чоловік насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
В умовах нечуваного терору жителі області під керівництвом партійного підпілля вели активну боротьбу проти окупантів. Вже в жовтні 1941 року Радянське Інформбюро повідомляло: «Посилено громлять ворога партизани Кіровоградської області...». Загальне керівництво ними здійснював підпільний обком КП(б)У. Окремими патріотичними групами і партизанськими загонами керували Єлизаветградківський (секретар П. Ф. Баранник), Знам'янський (секретар И. Є. Сосновський), Новопразький (секретар О. Н. Оленюк) підпільні райкоми КП(б)У, ряд партійних організацій. Багато керівників підпілля, в т. ч. П. І. Боєвець, І. І. Нечаєв, Е. А. Скабард загинули в боротьбі проти ворогів. У листопаді 1941 року був заарештований і в грудні того ж року після неймовірних катувань помер у гестапівській в'язниці в м. Черкасах П. К. Василина. Та на місце загиблих ставали нові месники.
У березні 1942 року Кіровоградський підпільний обком партії встановив зв'язок з Центральним Комітетом КП(б)У, а влітку того ж року - з Центральним та Українським штабами партизанського руху. Віднині підпільні партійні організації та партизанські загони області починають отримувати з центру допомогу людьми, озброєнням, боєприпасами, засобами зв'язку тощо. Так, у кінці березня 1942 року ЦК КП(б)У прислав на допомогу підпільному обкому партії 10 комуністів. Влітку 1943 року Український штаб партизанського руху переправив літаками на територію області ще 10 груп по 8-15 чоловік в кожній. Поповнюючись за рахунок місцевих жителів, вони переростали в партизанські загони. Для зміцнення керівних партизан
ських кадрів, об'єднання діючих партизанських загонів і створення нових 17 січня 1943 року в районі Чорного лісу була висаджена організаційна група на чолі з І. Д. Дібровою. Вона стала ядром цілого партизанського з'єднання. Під керівництвом партійних організацій до жовтня 1943 року підпільно-диверсійні групи, які об'єднували 2052 чоловіка, діяли в усіх районах області.
Важливу роль у розгортанні партизанського руху на Кіровоградщині відіграв рейд кавалерійського партизанського з'єднання під командуванням М. І. Наумова. В лютому 1943 року відважні кіннотники пройшли по 12 районах Кіровоградської області, завдавши ворогові великих втрат у живій силі і техніці. На початку 1944 року збройну боротьбу проти фашистів на території області вели 41 підпільно-диверсійна група, 17 партизанських загонів і 2 з'єднання, які налічували понад 8 тис. месників, серед них 830 комуністів і 1220 комсомольців, об'єднаних у 12 партійних і 14 комсомольських організаціях. У партизанських загонах і групах пліч-о-пліч з місцевим населенням проти гітлерівських окупантів билися москвичі й ленінградці, жителі Уралу, Сибіру, Киргизії, Узбекистану. Тільки в партизанському з'єднанні ім. Воро- шилова були представники 15 національностей Радянського Союзу. Запорукою успішної боротьби партизанів був тісний зв'язок їх з народними масами. За період окупації підпільні організації і