Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Новомиргород

Сторінка 2 з 12
військове поселення, говорилося: «Щодо жителів Новомиргорода, купців і міщан, то вони повинні переселитися звідси за своїм вибором». І справді, більшість новомиргородців переселилася до інших міст Херсонщини, особливо до сусіднього Златополя, яке до 1793 року було власністю магнатів Любомирських, і входило з того року до Чигиринського повіту Київської губернії.
Основну масу населення Новомиргорода в середині XIX ст. становили військові поселенці. Наприклад, у 1846 році із загальної кількості населення 3714 їх було 3321 чоловік. Протягом перших десяти років поселенці під наглядом офіцерів виконували роботи на поселенських громадських ланах, забезпечували кавалерію продовольством, фуражем, паливом. Крім того, мусили здавати квартири під постої. Міщан налічувалося того ж, 1846 року, 158 чоловік і лише в 1859 році їх кількість зросла до 242. В місті працювали тільки ті підприємства і майстерні, що обслуговували потреби військових поселень - 4 печі для випалювання цегли й вапна, кузня, слюсарна майстерня, черепичний завод. 1845 року збудовано приватний цегельний завод, де працювало 28 робітників - військових поселенців.
Регламентація і втручання військового начальства у торговельні справи не сприяли розвитку торгівлі в самому місті. Купців у Новомиргороді в 1846 році налічувалося всього 8 чоловік. Проте тут щороку збиралися досить великі 4 ярмарки. Торгували на них переважно кіньми і великою рогатою худобою. У 1854 році в Новомиргороді проживало 2519 військових поселенців, серед яких переважали без- тяглові, а також господарі другого розряду (у їх володінні було не більше пари волів). 246 господарств взагалі не мали ніякої худоби. 17 проц. військових поселенців становили хазяї першого розряду - в цих господарствах утримувалося по дві й більше пари волів.
Після скасування військових поселень в Новомиргороді проживало 5883 чоловіка. Більшу частину їх становили рангові, меншу - державні селяни. Управління містом здійснювала міська дума. У Златополі на початку 60-х років мешкало близько 5 тис. чоловік. Поміщицьких селян з них було 200, решта - військові, різночинці, ремісники і дрібні торговці. Під час реформи 1861 року в Златопільському маєтку поміщика М. Лопухіна 225 кріпакам (88 дворів) дозволили викупити 13 десятин 1005 сажнів садибної землі та 7 десятин 1032 сажні сінокосу. За ці землі було нараховано великий викуп. На південній околиці Новомиргорода 210 колишніх кріпаків (70 дворів) мали 36 десятин землі, тобто по півдесятини на двір. Тому більшість селян після реформи була безземельною і йшла у найми до поміщиків. Навіть буржуазна газета «Киевлянин» писала в 1874 році: «Містечко Златопіль здавкаведе велику торгівлю хлібом і цукром. Але, не дивлячись на чималу комерцію, жителі його вкрай бідні. Здебільшого вони перебиваються жебракуванням».
До середини 30-х років XIX ст. в Новомиргороді були тільки приватні школи, де багатії навчали своїх дітей, вони також наймали домашніх учителів з семінаристів і писарів. 1835 року в Новомиргороді відкрили парафіяльне училище на 20 місць. Роком пізніше, в Златополі засновано повітове дворянське чотирикласне училище, в якому навчалося 155 учнів - діти із заможних родин Златополя, Новомиргорода та інших міст. Так, 1836 року з 28 зарахованих до нього першокласників 22 були дітьми місцевих дворян, 5-з сімей вищого офіцерського складу і один учень з іноземних підданих. Того ж року в Златополі відкрили парафіяльне училище, до першого класу якого вступило 13 учнів: 9 - діти дворян, 2 - купців і 2 - міщан.
З історією Новомиргорода пов'язані життя і діяльність багатьох видатних людей. Тут народився декабрист Є. П. Оболенський. Деякий час, коли був на військовій службі в Сіверському полку, жив український письменник І. П. Котляревський. Під час заслання на південь у місті тричі побував російський поет О. С. Пушкін. Влітку 1824 року разом з батьком, який тоді чумакував, через Златопіль і Новомиргород проїжджав Тарас Шевченко.
Південна околиця Златополя (малюнок 1862 року).
У пореформений період в містах прискорився розвиток капіталістичних відносин. В 1876 році в Златополі було кілька тютюнових фабрик, постійно збиралися 2 великі ярмарки. 1883 року в Новомиргороді діяло 10 промислових підприємств, на яких працювало 32 наймані робітники. Наприкінці 90-х років тут вже налічувалося
2 броварні, ґуральня, 2 цегельні заводи, 3 млини, майстерня по виробництву виїзних екіпажів, друкарня, свічні та деякі інші підприємства.


Сучасна карта - Новомиргород