Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
кільце. Кожного, хто потрапляв загарбникам на очі, вони розстрілювали на місці. Так загинули П. І. Ткач і П. М. Данилов.
З червня 1918 року австро-німецький загін, вступивши до Канежа, почав розправлятися з жителями. Селян зігнали за церковну огорожу. Поміщик Лупенко (брат убитого), священик і куркулі виказували активістів. Першу групу селян (60 чоловік) відвели в поле, де надвечір розстріляли. В ніч на 4 червня на крилах вітряка німці повісили 8 найактивніших учасників повстання - Ф. А. Крисі на, С. М. Капріора, С. М. Чоботаря, О. П. Ількевича, С. Н. Гордуса та інших. Кілька днів окупанти катували і вішали, грабували населення, ґвалтували жінок. В Канежі вони стратили 117 чоловік.
Але кривава розправа не залякала селян. Загін канізьких партизанів, який прорвався у ліси, не припиняв збройної боротьби з німецькими загарбниками. На початку жовтня 1918 року партизани разом з єлисаветградськими робітниками в районі Єлисаветградського залізничного вокзалу розгромили ешелон окупантів На другий день вони розгромили ворожі частини, що прибули із Знам'янки. В боях відзначилися партизани Г. І. Данилов, М. Я. Данилов, А. І. Костянтинов, С. 3. Гончар та інші.
Наприкінці жовтня канізькі партизани оточили казарми гетьманців в Єлисаветграді і після 4-годинного бою розгромили їх, захопивши багато артилерії та коней. На початку листопада 1918 року партизанський загін став ядром партизанського полку під командуванням місцевого жителя, активного учасника боротьби за встановлення Радянської влади в селі П. І. Данилова.
У лютому 1928 року, з нагоди 10-річчя Червоної Армії, рішенням ВУЦВКу Каніж нагороджено революційним Червоним прапором. Вшановуючи пам'ять мужніх партизанів Канежа, уряд Радянської України в жовтні 1937 року прийняв рішення про встановлення меморіальної дошки на місці першої селянської сходки та пам'ятника загиблим героям. Через рік було відкрито меморіальну дошку, а на братській могилі - пам'ятник. Біля могил насаджено багато дерев і квітів. Єлисаветградська повітова газета «Известия» в річницю Канізького повстання писала: «Повстання Канізької, Володимирської і Панчівської волостей - справа не тільки цих волостей.... У тім повстанні виявилася солідарність інтересів робітників і селян, які боролися проти німецьких генералів і поміщиків, що їх покликала Центральна рада для придушення робітничо-селянської влади».
У листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили Каніж, але владу в ньому захопили петлюрівці. На початку лютого 1919 року Червона Армія вибила їх з села. Було відновлено Радянську владу. Ревком приступив до вирішення земельного питання. Але вже наприкінці серпня 1919 року Каніж захопили денікінці. Білогвардійці жорстоко катували селян-учасників революційних подій. Жителів Канежа примусили повернути землю поміщикам і працювати на ній безплатно, щоб відшкодувати їм збитки. 25 селян, які відмовилися від служби в «Добровольчій армії», були розстріляні, багатьох катували нагаями і шомполами, а селянина І. І. Данилова прив'язали за ноги до хвоста коня і волокли вздовж села. На початку січня 1920 року білогвардійців було вибито з Канежа.
Напружено працював волосний ревком, створений нелегально ще 27 грудня 1919 року. До складу ревкому входили Ф. І. Плачинда, П. І. Данилов, Ю. 3. Ніколаєв, М. А. Легкоступ. На початку 1920 року пройшли перевибори волревкому, до складу якого згодом ввели активного учасника Канізького повстання вчителя І. М. Урсатьєва. Він очолював відділ народної освіти. В квітні організовано волпартком у складі 9 чоловік.
На початку березня 1920 року обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 27 березня волревком передав повноваження волвиконкому. З місцевої бідноти створено сільську міліцію. Про всебічну підтримку селянами політики Радянського уряду свідчить постанова одного з засідань Канізького волвиконкому. В ній говорилося: «Ми, громадяни
Каніж
Сторінка 3 з 8
військові сили ворога з артилерією й кулеметами. Бій тривав до пізньої ночі. У повстанців не вистачало сил для боротьби з регулярними військами ворога. До того ж окупанти стягнули до Канежа майже 2 дивізії. Гарматним і кулеметним вогнем селяни були розсіяні. Найбільш боєздатній частині повстанців (1300-1500 чоловік) вдалося прорватися крізь оточення на північ у ліси між Федваром і Красносілкою. Але й після цього окупанти боялися входити в село. 2 ворожі дивізії, оточивши село, поступово звужували З червня 1918 року австро-німецький загін, вступивши до Канежа, почав розправлятися з жителями. Селян зігнали за церковну огорожу. Поміщик Лупенко (брат убитого), священик і куркулі виказували активістів. Першу групу селян (60 чоловік) відвели в поле, де надвечір розстріляли. В ніч на 4 червня на крилах вітряка німці повісили 8 найактивніших учасників повстання - Ф. А. Крисі на, С. М. Капріора, С. М. Чоботаря, О. П. Ількевича, С. Н. Гордуса та інших. Кілька днів окупанти катували і вішали, грабували населення, ґвалтували жінок. В Канежі вони стратили 117 чоловік.
Але кривава розправа не залякала селян. Загін канізьких партизанів, який прорвався у ліси, не припиняв збройної боротьби з німецькими загарбниками. На початку жовтня 1918 року партизани разом з єлисаветградськими робітниками в районі Єлисаветградського залізничного вокзалу розгромили ешелон окупантів На другий день вони розгромили ворожі частини, що прибули із Знам'янки. В боях відзначилися партизани Г. І. Данилов, М. Я. Данилов, А. І. Костянтинов, С. 3. Гончар та інші.
Наприкінці жовтня канізькі партизани оточили казарми гетьманців в Єлисаветграді і після 4-годинного бою розгромили їх, захопивши багато артилерії та коней. На початку листопада 1918 року партизанський загін став ядром партизанського полку під командуванням місцевого жителя, активного учасника боротьби за встановлення Радянської влади в селі П. І. Данилова.
У лютому 1928 року, з нагоди 10-річчя Червоної Армії, рішенням ВУЦВКу Каніж нагороджено революційним Червоним прапором. Вшановуючи пам'ять мужніх партизанів Канежа, уряд Радянської України в жовтні 1937 року прийняв рішення про встановлення меморіальної дошки на місці першої селянської сходки та пам'ятника загиблим героям. Через рік було відкрито меморіальну дошку, а на братській могилі - пам'ятник. Біля могил насаджено багато дерев і квітів. Єлисаветградська повітова газета «Известия» в річницю Канізького повстання писала: «Повстання Канізької, Володимирської і Панчівської волостей - справа не тільки цих волостей.... У тім повстанні виявилася солідарність інтересів робітників і селян, які боролися проти німецьких генералів і поміщиків, що їх покликала Центральна рада для придушення робітничо-селянської влади».
У листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили Каніж, але владу в ньому захопили петлюрівці. На початку лютого 1919 року Червона Армія вибила їх з села. Було відновлено Радянську владу. Ревком приступив до вирішення земельного питання. Але вже наприкінці серпня 1919 року Каніж захопили денікінці. Білогвардійці жорстоко катували селян-учасників революційних подій. Жителів Канежа примусили повернути землю поміщикам і працювати на ній безплатно, щоб відшкодувати їм збитки. 25 селян, які відмовилися від служби в «Добровольчій армії», були розстріляні, багатьох катували нагаями і шомполами, а селянина І. І. Данилова прив'язали за ноги до хвоста коня і волокли вздовж села. На початку січня 1920 року білогвардійців було вибито з Канежа.
Напружено працював волосний ревком, створений нелегально ще 27 грудня 1919 року. До складу ревкому входили Ф. І. Плачинда, П. І. Данилов, Ю. 3. Ніколаєв, М. А. Легкоступ. На початку 1920 року пройшли перевибори волревкому, до складу якого згодом ввели активного учасника Канізького повстання вчителя І. М. Урсатьєва. Він очолював відділ народної освіти. В квітні організовано волпартком у складі 9 чоловік.
На початку березня 1920 року обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 27 березня волревком передав повноваження волвиконкому. З місцевої бідноти створено сільську міліцію. Про всебічну підтримку селянами політики Радянського уряду свідчить постанова одного з засідань Канізького волвиконкому. В ній говорилося: «Ми, громадяни
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турія
- Пурпурівка
- Петроострів
- Панчеве
- Оситняжка
- Оситна
- Мартоноша
- Листопадове
- Коробчине
- Кам'янка
- Йосипівка
- Жовтневе
- Дібрівка
- Веселівка
- Бровкове