Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За роки перших довоєнних п'ятирічок трудящі села домоглися значних трудових перемог. Якщо в 1931 році врожай цукрових буряків у колгоспі
«Іскра» становив 115 цнт з гектара, а зернових - 16,1 цнт, то в 1940 році -відповідно 192 цнт і 21,1 цнт. Прибуток колгоспу за цей час досягнув 295 тис. крб. проти 119,5 тис. крб. Зміцнення економіки артілі сприяло підвищенню добробуту колгоспників. 1940 року хлібороби «Іскри» одержали на трудодень 1 крб. 53 коп. та 3,6 кг зерна.
У 1939-1940 рр. учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки були механік цукрозаводу І. Я. Товстолит, голова колгоспу Д. Т. Москаленко, свинарка Г. П. Федоренко та інші. За високі виробничі показники нагороджені Виставкомом бригадири тракторних бригад: Л. Левенень - Великою срібною медаллю, І. І. Царюк - Малою срібною.
Невпинно поліпшувався добробут населення, підвищувався його культурний рівень. У 1936 році Олександрівну електрифіковано та радіофіковано. В селі діяли лікарня, пологовий будинок. В середній школі 16 вчителів навчали 260 дітей. Вчительку Л. П. Городиську 1939 року нагородили орденом «Знак Пошани». Працювали будинок культури, районна бібліотека, що обслуговувала понад тисячу читачів.
Населення Олександрівни виявляло інтернаціональну солідарність з трудящими інших країн. На мітингу 5 серпня 1936 року, гаряче вітаючи іспанський народ, що боровся проти фашизму, робітники цукрозаводу постановили відрахувати частину місячного заробітку до фонду республіканської Іспанії. Таке ж рішення прийняли працівники бурякорадгоспу.
В авангарді трудівників Олександрівни йшли комуністи. Первинні партійпі організації діяли на цукрозаводі, в МТС, на залізничній станції, в лісгоспі та інших підприємствах. У їх складі 1937 року налічувалося близько 80 комуністів. Свідченням високої оцінки роботи партійних органів було обрання секретаря РК КП(б)У О. Ф. Ситника делегатом XVIII з'їзду ВКП(б). З 1939 року Олександрівський район (з 1932 року входив до складу Київської області) підпорядковано Кіровоградській області.
Та натхненну пращо радянських людей перервав розбійницький напад фашистської Німеччини на нашу країну. Районна партійна організація в липні створила винищувальний батальйон для боротьби з ворожими парашутистами і диверсантами. Велася підготовка до партизанської боротьби на випадок окупації району. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили Олександрівну. Приміщення середньої школи вони перетворили на гестапівську катівню. Тут загинули десятки сільських активістів, серед них голова сільської Ради М. С. Кравченко, учитель Ю. А. Федоровський, редактор районної газети М. Т. Ожеред, працівник редакції М. М. Скляренко, працівник РК КП(б)У М. М. Шамардін, які залишилися за рішенням районного комітету партії для підпільної боротьби. Але ворогам не вдалося залякати радянських людей.
В партизанські загони олександрівці йшли цілими родинами. Вони були розвідниками, зв'язковими, проводили агітаційно-масову роботу серед населення. Це Ф. С. Король, Г. О. Куценко, М. С. Годований, П. П. Куценко, 3. Тимко з двома синами та інші. Тривалий час у хаті колгоспника X. І. Кирпенка
була партизанська явка. Звідси переправлялася в ліс зброя, медикаменти. Хоробро бився з фашистами колишній голова райради Тсоавіахіму М. Юрченко. В одному
3 боїв з карателями (їх було 50) він загинув.
9 січня 1944 року частини 5-ї гвардійської повітряно-десантної і 375-ї стрілецької дивізії 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, долаючи опір ворога, визволили Олександрівну від німецько-фашистських загарбників. В боях за Олександрівну загинули росіянин О. А. Бобильов, татарин X. Г. Муканов, башкир Ф. Н. Рахматулін. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися з фашистами 956 жителів села. 951 з них відзначений бойовими нагородами. За героїзм і мужність, виявлені в боях під
Олександрівка
Сторінка 5 з 8
Зростання врожайності провідної технічної культури - цукрових буряків - сприяло збільшенню потужності цукрового заводу. На місці старого підприємства у 1936 році розгорнулося будівництво гіганта цукрової промисловості, якому присвоїли ім'я Г. І. Петровського. Вже в лютому наступного року на заводі перероблялося понад 12 тис. цнт буряків за добу.За роки перших довоєнних п'ятирічок трудящі села домоглися значних трудових перемог. Якщо в 1931 році врожай цукрових буряків у колгоспі
У 1939-1940 рр. учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки були механік цукрозаводу І. Я. Товстолит, голова колгоспу Д. Т. Москаленко, свинарка Г. П. Федоренко та інші. За високі виробничі показники нагороджені Виставкомом бригадири тракторних бригад: Л. Левенень - Великою срібною медаллю, І. І. Царюк - Малою срібною.
Невпинно поліпшувався добробут населення, підвищувався його культурний рівень. У 1936 році Олександрівну електрифіковано та радіофіковано. В селі діяли лікарня, пологовий будинок. В середній школі 16 вчителів навчали 260 дітей. Вчительку Л. П. Городиську 1939 року нагородили орденом «Знак Пошани». Працювали будинок культури, районна бібліотека, що обслуговувала понад тисячу читачів.
Населення Олександрівни виявляло інтернаціональну солідарність з трудящими інших країн. На мітингу 5 серпня 1936 року, гаряче вітаючи іспанський народ, що боровся проти фашизму, робітники цукрозаводу постановили відрахувати частину місячного заробітку до фонду республіканської Іспанії. Таке ж рішення прийняли працівники бурякорадгоспу.
В авангарді трудівників Олександрівни йшли комуністи. Первинні партійпі організації діяли на цукрозаводі, в МТС, на залізничній станції, в лісгоспі та інших підприємствах. У їх складі 1937 року налічувалося близько 80 комуністів. Свідченням високої оцінки роботи партійних органів було обрання секретаря РК КП(б)У О. Ф. Ситника делегатом XVIII з'їзду ВКП(б). З 1939 року Олександрівський район (з 1932 року входив до складу Київської області) підпорядковано Кіровоградській області.
Та натхненну пращо радянських людей перервав розбійницький напад фашистської Німеччини на нашу країну. Районна партійна організація в липні створила винищувальний батальйон для боротьби з ворожими парашутистами і диверсантами. Велася підготовка до партизанської боротьби на випадок окупації району. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили Олександрівну. Приміщення середньої школи вони перетворили на гестапівську катівню. Тут загинули десятки сільських активістів, серед них голова сільської Ради М. С. Кравченко, учитель Ю. А. Федоровський, редактор районної газети М. Т. Ожеред, працівник редакції М. М. Скляренко, працівник РК КП(б)У М. М. Шамардін, які залишилися за рішенням районного комітету партії для підпільної боротьби. Але ворогам не вдалося залякати радянських людей.
В партизанські загони олександрівці йшли цілими родинами. Вони були розвідниками, зв'язковими, проводили агітаційно-масову роботу серед населення. Це Ф. С. Король, Г. О. Куценко, М. С. Годований, П. П. Куценко, 3. Тимко з двома синами та інші. Тривалий час у хаті колгоспника X. І. Кирпенка
була партизанська явка. Звідси переправлялася в ліс зброя, медикаменти. Хоробро бився з фашистами колишній голова райради Тсоавіахіму М. Юрченко. В одному
3 боїв з карателями (їх було 50) він загинув.
9 січня 1944 року частини 5-ї гвардійської повітряно-десантної і 375-ї стрілецької дивізії 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, долаючи опір ворога, визволили Олександрівну від німецько-фашистських загарбників. В боях за Олександрівну загинули росіянин О. А. Бобильов, татарин X. Г. Муканов, башкир Ф. Н. Рахматулін. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися з фашистами 956 жителів села. 951 з них відзначений бойовими нагородами. За героїзм і мужність, виявлені в боях під
Дивиться також інші населені пункти району:
- Цвітне
- Триліси
- Стара Осота
- Ставидла
- Соснівка
- Розумівка
- Родниківка
- Підлісне
- Михайлівка
- Красносілля
- Івангород
- Голикове
- Вищі Верещаки
- Букварка
- Бовтишка
- Бірки
- Красносілка
- Єлизаветградка